Останній салют мінзага
10 червня відпочивальники, що мліли під сонечком на очаківському узбережжі, чули вибух та бачили - над Кінбурном зненацька здійнялася сіра хмара. Це, незадовго до річниці початку Великої вітчизняної, та до днини своєї загибелі, "салютував" у мирне небо Мінзаг "Колхозник".
Власне, не сам мінний загороджувач, а ті бойові припаси, що були на його борту. Більше 6227 одиниць вибухонебезпечного "начиння" (з них понад 5 тис. патронів) підняли на поверхню спеціалісти-водолази з 3 по 11 червня (20й аварійно-рятувальний загін спецпризначення ТУ МНС України у Миколаївській області та спеціалісти з Одеської області). Для порівняння - за весь минулий рік у Миколаївській області було виявлено дві тисячі вибухонебезпечних предметів. Роботи велися на глибині від 5 до 9 метрів, з використанням спецобладнання, і увесь цей час спеціалісти мешкали у розбитому на косі таборі. Керівництво роботами та координацію дії було покладено на Головне управління ДСНС України у Миколаївській області.
За словами заступника голови ОДА Г.Б. Ніколенка, робота над цією проблемо активно триває вже протягом трьох років, і дно морське, наскільки це можливо, має бути очищене від вибухонебезпечних предметів. (Для цього знайшлися кошти і в обласному, і в районному бюджетах - авт.).
Саме на 10 червня було призначено знешкодження боєприпасів з затопленого мінзага - гранати, артилерійські знаряди, міни, патрони… Тут проситься фраза "досі мирно спочивали на дні морському". Якби ж то мирно, - тоді не було б цієї операції по їх масовому знешкодженню. Останнім часом все частіше море стало вимивати то артнабої, то гранати, виносячи їх у місця, де вірогідною є "зустріч" з людиною. Тут уже й до біди недалеко - хтозна, який необережний рух чи дія спровокує вибух "гостей з минулого". Спеціалісти кажуть: пролежавши біля 70 років у землі, вони можуть детонувати буквально кожної миті. А коли вони у воді - це ще більш небезпечно та ускладнює проведення знешкоджувальних робіт.
Мінзаг "Колхозник" був спроектований та побудований у тридцятих роках на київському заводі "Ленинская кузница". Спершу він був річковим буксиром, - навіть пароплавом! - а у 1932 році, після переобладнання під мінний загороджувач, перебував у складі Дніпровської, а з 1940 року - Дунайської військової флотилії Чорноморського флоту. Невеликий за розмірами - 50 метрів у довжину та близько 10 метрів у ширину, "Колхозник" після обладнання ніс на борту 104 морських міни зразка 1908 р., його озброєння складали дві 76,2 міліметрові зенітні пушки Лендера та кулемет "Максим" (за різними відомостями, пушка могла бути одна, кулеметів - два).
Усі кораблі, що затонули, вважаються місцями поховання людей (навіть якщо людських жертв не зафіксовано). На сайтах дайверів нині наш мінзаг зазначений як один з цікавих РЕКів (від англійського слова "wreck" - аварія) - тобто залишків катастрофи, що можуть стати об'єктом для шукачів підводної романтики. Залишки "Колхозника" були вперше професійно обстежені у 1973 році миколаївським водолазним клубом "Садко". Тоді на поверхню з мінзага підняли сімдесятишестиміліметрову пушку та два кулемети. В інтернет-мережі також є фото та розповідь про піднятий звідти револьвер, діставали з МЗ і газети 1941го року, а про патрони й подібні "дрібнички" казати годі. Відпочивальники, що мали мінімальне обладнання, пірнали на корабель для задоволення цікавості. Неподалік від корабля, за словами свідків, затонули й дві автомашини. Під час пошуково-піротех нічних робіт МНСниками був знайдений корпус однієї з них.
В повоєнні голодні роки місцеві мешканці, допливши на імпровізованих "суднах" до місця загибелі МЗ, шукали на ньому провізію. Пірнали й на інші затоплені судна - діставали звідти мішки з борошном, яке, взявшись ззовні кіркою, всередині було придатним до використання, і за зерном… Загинув, "підірвавшись" на бойових набоях, не один сміливець. Тоді людям треба було виживати.
А сьогодні не секрет, що «скарби» затонулих кораблів дуже цікавлять поціновувачів «справжностей» (і не для колекції - в основному на продаж). Інакше, як грабунком, нелегальні пірнання причетні до історії, небайдужі люди не називають.
Щороку вода, змінюючи рельєф дна, вимиває нові "подарунки" - пірнальники у своїх інтернет-звітах зауважують, що артзнарядів на "Колхознике" багато, але торкатися їх вони не наважувалися. І не дивно - адже бої, які відбувалися тут у 1941му, були жорстокими. Кораблі Дунайської флотилії були передислоковані в район Кінбурну для мінного загородження каналу, що забезпечував вхід в річки Південний Буг і Дніпро. 19 вересня розпочався наступ. 21 вересня "Колхозник" був атакований ворожою авіацією.
"На минзаг шло 11 "Юнкерсов-87", - написав у своїх спогадах "Там, где служил Суворов" учасник бойових дій на Херсонщині та Кінбурні Я. Жуков. - "Их раньше всех заметил сигнальщик Василий Савченко. Была сыграна боевая тревога. Зенитчики открыли по самолетам огонь, как только те вошлили в пике. Метко стреляли командир орудия Александр Никитин (за повідомленням з Центрального військово-морського архіву він чомусь значиться як Ніткін, - прим.авт.), пулеметчики Григорий Силенок и Николай Пучков. Два самолета сразу же были сбиты, они упали в залив неподалеку от корабля. Но следующий "юнкерс" успел сбросить серию бомб; одна из них попала в ходовой мостик, пробила палубу и взорвалась в машинном отделении, вызвав пожар. При этом погибли командир корабля старший лейтенант Петр Максимович Сергеев, его помощник лейтенант Иван Михайлович Портной, командир пулеметного расчета Григорий Силенок, пулеметчик Николай Пучков, рулевой Антон Пархоменко.
Пожар усиливался. Политрук Иван Михайлович Гутник крикнул: "За мной!" - и бросился тушить пожар. С огнем самоотверженно боролись главный старшина Яков Корнев, старшины 2-й статьи Демьян Матвиенко, Григорий Бовтун, Василий Савченко, краснофлотец Иван Бобровник. И они сумели бы одолеть стихию. Но на корабль упала еще серия бомб, взрывная волна сбросила моряков в бушующее пламя, и они погибли. Командир орудия Александр Никитин был тяжело ранен, но продолжал вести огонь по вражеским самолетам. Он не покинул боевого поста и погиб вместе с кораблем".
Командування взяв на себе старший фельдшер В.Дубровський. Після потрапляння ще двох бомб він віддав наказ евакуювати поранених на шлюпках. Разом з МЗ "Колхозник" загинув бронекатер БК №401, чиї залишки лежать під водою неподалік у Тендрівській затоці, тоді ж знайшов останній пристанок на морському дні відомий очаківцям монітор "Ударний". Ці кілька днів вересня 1941 року стали чи не найкривавішими у історії оборони Очаківщини. З 32 членів екіпажу "Колхозника" тоді загинуло 15, решта врятувалися і мали змогу розповісти, як все було.
В с. Покровка на території Ковалівського пляжу, в районі загибелі МЗ "Колхозник", тоді з'явилися дві могили. У одній був похований старшина 1 статті Василь Савченко (з'ясувалось це за списком поховань, що зберігається у Покровській сільраді, - на території Ковалівської пристані останнім значиться саме це прізвище; раніше поховання називали могилою Невідомого моряка). Про другу могилу - братську - в травні 2012 року повідомила мешканка с. Покровка Лідія Мануїловна Щербіна, яка разом зі своєю сестрою Меланією Мануїловною Книгою та односельцем Даниїлом Федоровичем Кошовим були свідками загибелі корабля і бачили, як на берег хвилями прибило тіла двох загиблих моряків, яких вони поховали на березі.
На даний момент точне місце братського поховання не знайдене, але під час штормів у листопаді 2012р. та лютому 2013 р. на поверхню вимило фрагменти кінцівок зі слідами поранення. Поруч був знайдений осколок, пуля, два знаряда. 9 травня 2012 року у с. Покровка пройшло урочисте перепоховання останків Василя Савченко з узбережжя Тендрівського заливу на сільське кладовище. На території Покровської сільради на честь загиблих моряків монітора Ударний, МЗ Колхозник, бронекатера 401 студентами Одеського медуніверситету встановлений пам'ятник, а на узбережжі в районі загибелі "Колхозника" НПП "Білобережжя Святослава" - пам'ятний знак.
І. БАРАНОВА