Своїми віршами він торкається струн душі. Ю.Зіньковський
Справжня поезія - це музика, яка торкається своїм словом найпотаємніших куточків душі, відроджує з пітьми буденності найщиріші почуття та емоції. Таке вміння перетворювати звичайні слова у вірші, якими захоплюються, які вчать та цитують, дано одиницям.
Одним з таких улюбленців Музи є наш земляк Ю.В. 3іньковський, який 14 листопада відзначив 50 років своєї творчої діяльності. Вірш "Революція", надрукований у газеті "Чорноморська зірка" у далекому 1964 році, ознаменував народження нового митця, художника, що змальовує світ словом - тоді Юрію Васильовичу було трішки більше 20 років.
3 того часу списаний не один зошит, на півслові застигла не одна ручка, у творчому безсонні народилися сотні віршів, які увійшли в збірки "Теорема" (1987 р.), "Мій білий світ" (2003 р.), "На довгий ниві" (2006 р.), "Битва на лимані" (2008 р.), "Далеке і близьке" (2011 р.), "Виднокіл" (2012 р.).
У своїх віршах Ю.В. 3іньковський зізнається у любові рідній землі та селу, проте найтепліші й найніжніші свої рядки він присвячує матері. Та не залишається без уваги поета й суспільно-політичне життя держави. Він дуже емоційно реагує на всі біди та гаразди, які перепадають на долю України, не боячись по-філософському викласти своє відношення та точку зору у римі.
Вірші нашого земляка не читаються "на бігу", вони потребують вдумливості, розуміння та відкритого серця. Саме завдяки цьому у Ю.В. Зіньковського багато шанувальників та вдячних поціновувачів його творчості. Деякі з них особисто прийшли на зустріч до Юрія Васильовича, присвячену 50-й річниці його творчої діяльності, що пройшла у Куцурубській бібліотеці. Багато теплих слів та подальших творчих успіхів бажали йому присутні.
Оскільки днем раніше поет відзначив ще й свій День народження - на святі не обійшлося без подарунків. Грамоту від голови облради Т.Д. Кременя за високі творчі досягнення і створення позитивного іміджу Очаківського району Юрію Васильовичу особисто передав голова районної ради О.І. Борщевський. Також, Олександр Іванович вручив Грамоту за досягнення від районної ради, а від голови Очаківської РДА С.В. Самоукова передав ювіляру квіти й 300 грн. Ю.В. Зіньковський був розчулений такою зустріччю, такою кількістю теплих слів на свою адресу. Він подякував усім присутнім за небайдужість до його творчості, а особливо тим, хто допомагав Юрію Васильовичу в тому, щоб його збірки побачив масовий читач.
Ю. Зіньковський
ЛІТНЄ
Мов тільки стулились очі -
А день вже й почав свою путь.
Якими короткими ночі
У місяці червні стають!
І дня буде знову замало,
Щоб денне усе поробить.
А ніч лише тільки засмага
На втомленім тілі доби.
СМЕРТЬ АБРИКОСИ
Ізнизу хвилі все до неї линули,
Згори по кручі п'ялась дереза,
А опріч неї, між піском і глиною
На кілометри - ані деревця.
Народжена скоріш за все із кісточки, -
Бо хто в цю землю щось коли садив? -
Зійшла вона, як випадкова звісточка -
3 горішніх далей, де шумлять сади.
Коли на всьому оковиднім просторі
3 горбів збігала зелень, наче грим,
Під нею тінь була спасенним островом
У океані літньої жари.
... Обвали кручі дибились торосами,
3 лиману хвилі все так само йшли,
Коли запахло раптом абрикосами
Там, де завжди лише гірчив полин.
Аж до води вони, було, котилися
В липневі дні від вітряних атак,
І від горішніх чимось та різнилися -
Був трохи іншим запах їх і смак.
Роки, мов чайки, над лиманом линули,
В один лиш бік все линули вони...
Висіла хмарка над піском і глиною,
Весною - біла, жовта - восени.
Після зими з хуртечами й морозами,
Негод і власних звідавши наліт,
Я так любив сидіть під абрикосою
І слухать шум все витерпілих віт.
... А потім небо сіялося дощиком,
І збігла стежка, наче у провал,
Де мертва крона під низеньким стовпчиком
Лежала, як відтята голова.
Оце і все, що від життя лишилося,
Своя сокира э на кожен вік...
Листочки ледве-ледве ворушилися,
Вони й були, мабуть, іще живі.
Кому вони зробились перепоною,
Ці кільця літ, що наче мозолі?
І я подумав, жалем переповнений:
- І є ж такі ще люди на Землі!
... Уже був серпень аж до краю стоншений,
Його уже виднілася й межа...
Лежав вінок під почорнілим стовпчиком,
Як під надгробним каменем лежав.
Із штучних квітів... Пам'яттю призначене
Довгожиття для неживих вінків...
І я подумав, що не все ще втрачено,
Коли є люди на Землі й такі.
ЯК ЦЕ СТАЛОСЬ?
Як це сталось, як це сталось? -
Хто на це вже відповість? -
Що прийшла до мене старість -
Гість, який уже й не гість.
Гості всі - дитинство, юність,
Все зелене й молоде,
Вже така, здавалось, буйність -
Всі пішли, а ця - не йде...
Хто такі права вже дав їй,
Хто зарадить в цій біді,
Що вона все далі й далі
Забирається в мій дім?
... А нічого і не сталось,
І кого здивує вість,
Що прийшла й до мене старість,
Як господар, а не гість?
ГОЛУБИ
Я знаю, звідки слово "голуби" -
Воно зійшло, звичайно що, із висі,
Коли в небесний простір голубий
Хтось на землі надовго задивився.
І знизіли дерева і дахи
У мить, коли в когось над головою
Тоді іще без імені птахи
Купалися у небі голубому.
І той один, хто з дому їм махав,
Ще на віки лишаючись наземним,
І дав ім'я цим трепетним птахам,
Сам назавжди зоставшись безіменним.
- Уже, як міф, дерева і дахи,
Казковим час той став давно так само
... Злетіли в небо просто як птахи,
Щоби на Землю сісти голубами.
ПОЛЕ
Это поле черно-белое, как жизнь,
Каждой клетки каждой клеткою держись.
А фигуры, будто люди, - ведь и тут,
Как по жизни, все по-своему идут.
… Здесь одним - так шире всех шагать дано;
Да и в сторону какую - все равно
… Ну, а эти, что все прыгают, - из тех -
Что свои им, что чужие - через всех.
… Те, что первые, и ходят лишь вперед,
И такой у них всегда короткий ход!
Это - пешки, их не спутаешь ни с кем,
Больше всех их, как и в жизни, на доске.
Потому-то мастера любой поры
Расставались так легко с"душой игры! (1)
… Это поле, черно-белое, как жизнь,
Эту пешку так притягивает высь!
Шаг последний лишь - и пешке все под стать -
Стоит только быть собою перестать
… За чужую спину прятать свою грудь -
Как и в жизни, рокировки та же суть.
И надежно все и выгодно - смогли!
Только в записи потом одни нули. (2)
... Обе чаши у часов давно полны,
И горчит уже осадок, как полынь:
Над простым так много думаешь - и вот
Самый главный не успеешь сделать ход.
Это поле черно-белое, как жизнь,
С ним расстанешься, хоть как его держись.
И уйти с него в убежище одно
Всем фигурам черно-белым суждено.
Черно-белая, как поле, моя жизнь,
За себя, не за него мне расскажи: -
Почему лишь за тобою тот приют,
Где фигуры твои равными стают?
1. Так назвал пешки знаменитый французский шахматист Ф.А. Филидор (1 726-1 1795).
2. Запись рокировки шахматной нотацией: длинной: 0-0-0, короткой: 0-0.
ПРОРОЦТВО
3і смертю кожної людини
Вмирає цілий світ
Мудрість
Хоча і щомиті й на кожному кроці
Непевності віють вітри,
Я знаю, що буде в п'ятнадцятім році:
Мені буде сімдесят три.
Та навіть і це крізь туман таки світить,
Я точно лиш знаю одне,
Одне, але те, що кінець буде світу
Тоді, як не стане мене.
ПАМ'ЯТІ АНДРІЯ БАЛЯ
3нов серце стиснулось від болю:
Яка в життя коротка путь!..
Він мав і прізвище футбольне. (1)
Туге й дзвінке, як його суть.
Так само, як Медвідь і Сабо, (2)
Через багато тільки літ -
І з тих же місць і він так само
Провів наш м'яч по всій 3емлі.
На все життя він з ним зріднився,
Його життя він був і зміст...
На полі лиш не народився,
Та вмер на полі футболіст. (3)
1. ba11e (фр.) - м'яч
2. Гравці київського "Динамо" і збірної СРСР, родом із Галичини
3. Баль вмер на футбольному полі.
ДЕЩО ПРО МИСТЕЦТВО
Мистецтво дано нам для того,
Щоб не вмерти від істини
Ф. Ніцше
Поезія і вся література,
І все мистецтво, що на світі є!
Вам сонми літ, та чи людська натура
Від вас хоч трохи людяніш стає?
На повен зріст неправда всюди ходить
І нице все підносить до небес.
Різниця в тім, що більше ніж природу,
Ми боїмось тепер самих себе.
Читаємо життя, як вічну повість
Про віру, і надію, і любов,
Але наш Бог, який, звичайно, совість,
До нас не ближче з кількістю церков.
Та все ж, та все ж, питання в головному,
Яке саме собою постає:
Чи був би світ, з прекрасним незнайомий,
Хоча б таким, яким він зараз є?
Т. ЛУПУЛ
Фото автора.
Газета “Чорноморська зірка” №91-92 від 14.11.2014 та №93-94 від 21.11.2014