Він любив життя понад усе. Пам’яті Євгена Корнафеля

Він часто приходить до отчого дому: то промінням лагідного осіннього сонця зітре непрохану скупу сльозу з батькових очей, то краплею роси на шибці омиє його зболену душу, то крилом птаха заб'ється рано-вранці до вікна. Та все частіше приходить у сни батька Вадима. Бо багато так і залишилось не зробленим за коротке життя.

Народився Євген 18 червня 1989 року, а відійшов до Небесного батальйону 16 серпня 2014. Йому виповнилось лише 25. Стільки слів не сказано рідним - мамі і татові, любій дружині Ганні, наймилішому його сонечку - маленькій, але такій мудрій донечці Софійці.

Євген з юних років був допитливим. Хотів багато знати. Завжди читав, вивчав, запам'ятовував. Шкільні предмети хлопцеві давались легко. Любив і точні предмети, і гуманітарні. А ще його захоплювала музика. Навчався в музичній школі по класу фортепіано та скрипки. Залюбки грав на синтезаторі та гітарі. Був закоханий в пісню. Тато зберігае багато світлин, де Евген в колі друзів з гітарою. А ще хлопець був учасником зразкового танцювального ансамблю «Радість».

Займався карате. Відвідував художню школу. Його картини написані в юному віці заслуговували на увагу. На полотнах, що виходили з під пензля, відчувалась внутрішня досконалість та надзвичайна майстерність виконання.

Роботи подобались багатьом. Їх навіть хотіли придбати для власних колекцій. Попри неймовірну зайнятість він вчив ще й англійську мову, аби вміти бездоганно спілкуватись.

Родина, коли випадала можливість, багато подорожувала. Особливо хотілось батькові показати сину унікальні, неповторні куточки України. Об’іздили багато монастирів Росії. І про все побачене міг Євген годинами розповідати товаришам. Та не лише рідна земля вабила хлопця. Багато і грунтовно вивчав історію та римське право. Енциклопедії були його настільними книгами. Він був дорослим не по роках. Коли однолітки грали у футбол, він працював. Різнобічні інтереси не давали йому й хвилинки на спочинок, наче відчував, що нитка життя така ніжна та коротка.

Ще в юному віці в Очаківському Свято-Миколаївському соборі був пономарем. Коли підріс та змужнів - будучи студентом Одеської національної юридичної академії - вступив до громадського формування з охорони громадського порядку «Захист». Батьки дбали, щоб син ріс порядною людиною, справжнім патріотом української землі. Великий внесок у становлення хлопця, як особистості, зробив дідусь. Іван Тимофійович Корнафель - дідусь Евгена знаний в Новому Бузі, адже за життя був краезнавцем та відмінним фотографом. Він знав багату історію українського народу, і единим його бажанням було - бачити Україну незалежною державою. Кілька років тому, в його рідному місті була відкрита виставка «Пробуджена пам'ять» з красномовним підзаголовком - «Він повертав нам нашу пам'ять», де Евген, в спомин про дідуся, запалив свічку. А ще його дідусь багато писав про історію Нового Буга, збирав фото, та й сам «зупиняв» чудові миті життя містян, увічнивши їх в історії. Батько Вадим Корнафель теж великий шанувальник історії. Цю любов до рідної землі передав і сину Євгенію. Недаремно в пісні співаеться: «Родина - це вся Україна, з глибоким корінням, з високим гіллям». Від рідних хлопець перейняв любов до книг, до історії, Вітчизни.

В юному віці хлопець вже мав власну думку. Завжди був цілеспрямованим, повен ідей та оптимізму. Щораз усміхнений та життерадісний, завжди сповнений любові до ближнього та отчого дому. Був справжнім патріотом. Гірко писати, що був...

Присягу на вірність служіння Вітчизні за ініціативи командира частини Олексія Зінченка приймав урочисто на Алеї слави. Завжди відповідально виконував завдання, що перед ним ставили в частині. Встиг зробити 17 стрибків з парашутом. Коли в в/ч А1594 активно готувався до захисту Вітчизни, тоді навіть подумати не міг, що вже за рік стане в ряди захисників цілісності і незалежність України. Був призначений у підрозділ охорони кулеметником. Нелегкими були перші дні в зоні АТО. 16 серпня надвечір, коли їх загін знаходився поблизу Іловайська, прозвучала команда: «Тривога». Хлопець якраз знаходився біля кулемета. Не зробивши жодного пострілу, отримав тяжке поранення в живіт, що не дало жодного шансу на життя, яке так любив Євген. Життя справжнього патріота обірвалось так невчасно, і так рано. Він був добрим, щирим та миролюбним. Його життя та служба були тісно переплетені з морем. А загинув герой серед полів Донбасу.

Спілка Ветеранів військово-морської розвідки посмертно нагородила «морського котика» 73-го центру спеціального призначення матроса-кулеметника медаллю «Матрос Кішка». Указом Президента Укра'іни N2708/2014 від 8 вересня 2014 року Євгена Корнафеля посмертно нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Він Герой! І Очаків буде завжди гордиться своїм героем! Ще до сьогодні на сході держави ллеться кров, гинуть українські солдати та мирні жителі. Це наша спільна трагедія та біль. І забувати про це ми не маемо права, як і забути справжніх героїв, що віддали своє життя.

Тато зберігае багато дорогих серцю речей сина і безліч документів: про закінчення середньої школи, музичної та художньої шкіл, грамоти та подяки. Рідні готові частину з них віддати до школи, аби пам'ять серед підлітків про їх шкільного товариша-патріота продовжувала жити і передавалась з покоління в покоління. Є в батька надія, що його сина - Героя, який першим серед очаківців поліг на сході України пам'ятатимуть, адже переконаний, що сльози за полеглими за час АТО не можуть пролитися даремно.

- Нам всім потрібно робити висновки і ставати кращими. Після смертей молодих хлопців ми не можемо залишатися такими, якими були ще вчора, - переконаний Вадим Іванович Корнафель. - Ми мусимо змінити ставлення до життя. Пам'ятати, що Батьківщину не вибирають. Їі захищають і відроджують. Її цілісність і незалежність виборюють. Женя часто задавав собі питання: «Якщо не я, то хто? Якщо не сьогодні, то коли?» Він був переконаний, що настав час, коли він зможе сповна допомогти своїй державі, рідній землі. І не абстрактній Україні, а тим людям, які чекали на його допомогу, рідним і близьким, які мріють жити в мирі та спокої. Тому без вагань зголосився їхати на схід, у саме пекло подій.

Прощальні слова перед відправкою в зону АТО були скупими і зверненими до батька: «Я знаю, що загину. Та будуть жити Ганна і Софійка. Я залишаю їх на тебе. Допомагай їм. Дивись за ними». Телефонував зі сходу зрідка. Едине, що просив: «Передайте мамі, що ми ні в жінок, ні в дітей не стріляемо. Щоб там не говорили, та ми на своїй землі, і будемо до останнього подиху її боронити від терористів та найманців».

Педагоги та колишні учні ЗОШ №4 пам'ятають Євгена і мріють про час, коли їх школа буде гордо носити ім'я учня школи, який загинув на сході України. Громада Очакова теж має бажання, аби пам'ять про героїв закарбувалась в нашому місті:  щоб одна із вулиць носила ім'я Героїв АТО, а навчальний заклад - ім'я Євгена Корнафеля.

Думаемо, що знайдуться в місті патріоти, які встановлять з часом на стіні навчального закладу Меморіальну дошку.

Цими днями виповнюється сорок днів світлої пам'яті Євгена Корнафеля!

Його життя, як спалах зірки! Віримо, що вона вічно світитиме нашим землякам! Ми будемо пам'ятати завжди Євгена Корнафеля, який віддав свое життя за Україну! Герої не вмирають!

С. Мандибура

газета "Очаків" №38 від 19.09.2014