Рожевий пелікан – птах 2015 р.




9-10 травня відзначається екологічна дата - «День мігруючих птахів». Підґрунтям цього свята є ратифіковані Україною «Угода про збереження мігруючих видів тварин» та «Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів».

Вже багато років поспіль Українське товариство охорони птахів обирає «Птаха року». В 2015 р. ним став рожевий пелікан – він є дальнім мігрантом та охороняється міжнародними конвенціями і занесений до Червоної книги України.

Для Кінбурнської коси цей птах є однією з візитівок, поряд з орланом-білохвостом, гагою-пухівкою, куликом-ходулочником (довгоногом). Тому розповімо про нього та загалом родину пеліканів докладніше.

Згідно з палеонтологічними відомостями, пелікани з'явились на Землі близько 60 мільйонів років тому. В світі мешкає 7 видів пеліканів, з них два в Україні: рожевий – більш - звичайний та кучерявий – дуже рідкісний. Пелікани - родичі бакланів.

Основне місце мешкання пеліканів в Україні – Азово-Чорноморське узбережжя, лимани та дельти річок: Дунай, Дністер та Дніпро. Окремі птахи та групи обох видів пеліканів регулярно залітають в різні регіони України, віддалені від морського узбережжя.

У нашій країні взаємовідносини людини і пелікана були складними у всі часи: колонії цього птаха розорювались рибалками. Зокрема, в Тендрівській затоці Чорного моря на о. Бабін востаннє пелікани гніздились в 1907 р. Починаючи з 1980-х рр. зустрічі з пеліканами в районі Кінбурнської коси та Чорноморського заповідника почастішали -  почали з’являтись зграї з сотень птахів. В 1995 р. відновилось гніздування пеліканів на Чорному морі та загалом в Україні – вони утворили колонію на острові Орлов в Чорноморському заповіднику, де і гніздяться до цього часу. Чисельність птахів становить приблизно 100-200 пар. В 1999 р. колонія пеліканів утворилась на Лебединих островах в Криму. Невдалі спроби гніздування виду спостерігали також на Сиваші та острові Круглий в Ягорлицькій затоці. Основним місцем гніздування виду в Європі є румунська частина дельти р. Дунай. Напевно, саме звідти і прилетіли до нас пелікани.

В нашій місцевості, біля о. Березань, мешкання пелікана описано А. Майєром в 1788 році, а кістки рожевих та кучерявих пеліканів виявлено археологами під час розкопок в Ольвії. Підтвердженням давнього перебування пеліканів, народна назва яких «баба», «баба- птиця» є також назви місцевості: оз. Бабинка на Кінбурнській косі біля с. Покровка  на узбережжі Ягорлицької затоки та острів Бабин у Тендрівській затоці.

Більшість пеліканів, що зустрічаються у нас – холості кочуючі особини. Статевозрілими пелікани становляться лише з трирічного віку і то далеко не всі з них утворюють пари та приступають до розмноження. Максимально в Україні обліковували до 15 тисяч особин рожевих пеліканів (в серпні 2004 р.), зараз їх набагато менше. Загалом світова чисельність популяції виду нараховує близько 90 тисяч пар, із них 80 % розмножується та живе постійно у Африці. У Європі – рожевий пелікан - рідкісний вид.

На Кінбурнській косі рожеві пелікани зупиняються для відпочинку. Найбільша їх чисельність була у кінці 1990-х рр. – на початку 2000-х рр. (до 1,5-4 тис. особин), коли вдалось, за ініціативи РЛП «Кінбурнська коса», відновити нерестові озера урочища «Бієнкові плавні». В 2015 році, вже НПП «Білобережжя Святослава», за підтримки Товариства охорони птахів України та фундації «Coca-Cola», здійснено роботи по відновленню водообміну між озерами урочища і лиманом. Але ми розуміємо, що рибні запаси вже не ті, і на появу великої кількості пеліканів очікувати, на мою думку, не приходиться. Зараз рожеві пелікани годуються переважно в дельті Дніпра біля с. Геройське. Інший вид, а саме кучерявий пелікан, зустрічається на Кінбурнській косі рідко.


Пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus) - великий птах масою 10-12 кілограм, розмах крил 2,7-3,6 м,  самці дещо більші за самок. Пір'я дорослого птаха біле з рожевим відтінком. Кінці крил чорні. Молоді птахи сірувато-бурі, без рожевих тонів в оперенні. Пташенята, котрі щойно вилупились, мають червоне забарвлення протягом тижня, пізніше воно змінюється на чорне. Цього величного птаха вирізняє довгий (до 45 см) дзьоб і великий жовтогарячий шкіряний мішок під нижньою щелепою. Цей мішок вміщує до десяти літрів рідини з упольованою рибою. Рідину птахи виливають.
Як у польоті, так і на воді, легко триматися пеліканам допомагає повітряно - бульбашковий прошарок під шкірою та трубчасті, наповнені повітрям кістки.  У польоті, подібно до чапель, пелікани тримають шию складеною буквою – S. Пелікани часто ширяють у висхідних токах повітря, швидкість їх польоту 50-60 км/годину.


Найбільшу тривалість життя у рожевих пеліканів зафіксовано у зоопарку – 52 роки, у природі – 30 років. Маємо надію, що до такого віку доживе й молодий пелікан, котрий був знесиленим підібраний на Кінбурнській косі кілька років тому та й донині живе у зоопарку заповідника «Асканія-Нова». Він улюбленець малечі – має ім’я Славко.

Прилітають до нас пелікани з кінця березня – в квітні, масово з’являються в травні. Відлітають у вересні-жовтні, окремі особини затримуються і довше. Зимують наші пелікани переважно у Африці.

Примітивні гнізда з бур’яну та очерету  пелікани влаштовують на узбережжі островів, а в плавнях - на сплавинах біля відкритої води. Гніздо будує самка, самець підносить будівельний матеріал. Гніздо птахи можуть збудувати за 2-3 дні.

Звичайно пелікани утворюють сумісні колонії з великими бакланами. Пари утворюють на місцях гніздування або раніше.

В період формування пар холості самці збираються разом у місці розташуванні колонії і проводять шлюбні демонстрації – проходжаючись з піднятим тулубом та наполовину розкритими крилами. Потім найбільш активні з «женихів» сватаються до самок котрі сидять поряд.

Інколи між самцями виникають бійки, вони хапають один одного дзьобами. Кладка з 2, рідше 1-3 яєць, з’являється у травні. Яйця відносно невеликі: вагою 150–200 г, 80-112 мм завдовжки, 50-75 мм завширшки, з товстою білою шкарлупою без плям. Для порівняння - куряче яйце має середню вагу 50 г. Насиджує переважно самиця 30-39 днів, починаючи з часу появи першого яйця. На час годівлі на гнізді її замінює самець. Звичайно у гнізді до вильоту виживає одне пташеня. Пташенята піднімаються на крило у віці 60-75 діб, у віці 20-30 діб вони збираються у «ясельні групи».


Під час штормів багато гнізд пеліканів на острові Орлов гине, але часто пташенята пеліканів спасаються від загибелі, залазячи у високі гнізда бакланів.

Живляться пелікани майже винятково рибою. Добова норма 0,2-1 кг. Пташенят віком до трьох тижнів батьки годують, відригуючи напівперетравлену рибу в рот пташенятам. Дещо пізніше пташенята самі засовують дзьоб у мішок та навіть стравохід батькам. Підрослим пташенятам птахи приносять дрібну рибу в горловому мішку. Від колонії за здобиччю пелікани можуть літати на відстань до 50-100 км.


Рожевий пелікан нездатний пірнати, тож полює на рибу вичерпуючи її дзьобом на мілині. Часто рожеві пелікани здійснюють колективне полювання на рибу, вишиковуючись у півкільце та заганяючи невеликі косяки риби на мілину. В такому полюванні інколи приймають участь баклани і мартини (чайки). Переважно пелікани полюють на прісних водоймах. Поївши, вони збираються гуртами на суші на «нараду» - відпочинок. Ситі пелікани часто піднімають догори дзьоба та видають характерний звук –«баа, бее». Можливо саме це, поряд з кремезною поставою і послугувало підставою для утворення народної назви «баба».


Пеліканів часто вважають шкідливими птахами оскільки вони їдять рибу. Добова норма птаха 0,2-1 кг. Захищаючи пеліканів, орнітологи уточнюють: ці птахи ловлять переважно малоцінну та хвору рибу і тим самим оздоровлюють рибні запаси. Та й їдять пелікани далеко не щодня. До того ж, вони не можуть їсти іншу їжу, і їх набагато менше, ніж інших тварин - рибоїдів. Тому пелікани не є конкурентами рибалок і тим паче, не є причиною збіднення рибних запасів.

Пелікани у нас гніздяться виключно у заповідних об’єктах. Головним фактором загрози для них є збіднення запасів риб. У місцях гніздування птахи потерпають від штормів та браконьєрів.

Пелікан – символічний птах. Його зображення використовувалося в геральдиці, про нього складені легенди. Так, пелікан символізує жертовність і турботу про підростаюче покоління. Існує легенда, що ці птахи рятували своїх дітей у роки посухи у долині Ніла: розірвавши груди, поїли їх своєю кров’ю, а під час голоду давали клювати свою плоть..., що зображено і на окремих стародавніх гербах.

На рисунке: герб гласного польского рода, герб коммуны Бранжес (Франция), герб общины Клайнпашлебен (Германия), герб сербского рода, герб Сладковского р-на (Тюменская область)

Пелікана зображали також і на дворянських гербах в Україні, наприклад, на Чернігівщині. Напевно, підставою для цього послугувало спостереження за процесом годування малих пташенят.

У християнській релігії пелікан символізує жертовну любов. У магометан – пелікан священний птах, за легендою він переносив у своєму мішку каміння для будівництва святинь у Мецці.


У Скандинавії зображення цього птаха стало емблемою донорів. Відомий і такий факт: для того щоб педагоги завжди пам’ятали, що вони відповідальні за підростаюче покоління, на мундирах чиновників «виховних будинків» Маріїнського відомства колишньої Російської імперії, відповідно до постанови від 1834 року, позолочені ґудзики мали «зображення пелікана, який годує пташенят». Таке зображення було і на емблемі самого відомства. У Росії переможцям конкурсу «Вчитель року» вручають статуетку «Кришталевого пелікана».

Існує також легенда про те, чому будівництвом гнізда в сімействі цих пернатих займаються самки. В ній йдеться про те, що чоловіча частина не дуже схильна обтяжувати себе шлюбними узами — віддає перевагу вільному коханню. Відмова від одруження була одна: немає житла, ось побудую, тоді й створимо сім’ю. Але далі обіцянки справа не йшла. Тому «наречені», не бажаючи стати матусями-одиначками, взяли на себе ініціативу - зайнялися будівництвом. Після цього у потенційних «женихів» заговорила совість - почали приносити до місця будівництва всі необхідні матеріали: траву, гілки і палиці, нерідко крадучи їх у сусідів. Усього три дні — і будинок готовий. Якістю його, звичайно, не можна похвалитися, в основному через поспіх, але, як то кажуть, з милим рай і в гнізді.

Цікаво, що у Давньому Єгипті пелікани були свійськими птахами і, швидше за все, замінювали курей-несучок. На фресці XV ст. до н.е. вони зображені поряд з людиною і кошиками, доверху наповненими яйцями.


На завершення приведемо вірш А. Кропотіна присвячений пелікану, із конкурсної роботи учасниці щорічного краєзнавчо-природничого конкурсу «Краю мій рідний!», учениці 8-го класу Очаківської ЗОШ  І-ІІІ ст..  № 1 Гогіної Дарини (керівник Столяр С.П.).

Почему-то пеликана
Называют «баба-птица»,
Независимо от пола
(Что обидно для самца!);

Может, люди, как ни странно,
Видят сходство в чьих-то лицах
С пеликаньим клювом голым,
Хоть и острый он с конца?..

А под клювом этой птицы
Есть большой мешок для рыбы,
Он растягиваться может,
Не наполнится пока…

И, возможно, поместиться
В тот мешок и мы могли бы:
Как резиновая, кожа
Пеликаньего мешка.

На ногах у пеликана
Между пальцев – перепонки,
Чтоб за рыбой он умело
Мог и плавать, и нырять…

Он, наевшись, истуканом
Молча греется в сторонке,
Отдыхая между делом,
А потом – нырять опять…

К. Редінов,
орнітолог РЛП «Кінбурнська коса»
та НПП «Білобережжя Святослава»