Останній день дерева-легенди

13-12-2018 3442

�Акація або робінія звичайна - дерево, оточене міфами та легендами в різних культурах. У країнах Середземномор’я воно символізує життя, безсмертя, відхід від активних справ, а також платонічну любов. Оскільки рослина має як білі, так і червоні квіти, вона означає життя та смерть, загибель та відродження. Її колючки символізують ріжки зростаючого місяця.

У християнстві акація - знак безсмертя та морального способу життя. Згідно однієї легенди, припускається, що терновий вінок було зроблено саме із акації - з одного боку тому, що вона є священним деревом євреїв, з іншого - щоб посміятися над ідеєю безсмертя. У єгиптян акація символізує сонце, відродження, безсмертя, невинність. У євреїв акація - священне дерево Гофер, з якого зроблено Скринію Заповіту.

Ставлення слов'ян до цієї рослини дещо прозаїчніше. Для них акація насамперед - чудовий медонос, лікарська рослина, а декоративна акація - культура, яка широко використовується для озеленення і на паливо. Дрова білої акації горять добре і довго утримують тепло.

В період її цвітіння повітря наповнюється дивним ароматом. Акація біла має дуже потужну кореневу систему, коріння якої проникають на глибину до 20 і більше метрів. Тривалість життя дерева - до 50 років і більше. В умовах забруднення повітря біла акація може рости і прикрашати вулиці до 100 років. Отже, мабуть ті, хто займається обрізанням старих дер�ев, вирішили, що термін життя дерева-легенди майже досяг кінця.

Це дерево було свідком багатьох цікавих святкових, романтичних і трагічних подій. Під ним перехожі ховалися у літню спеку та під час проливних ливнів. Пережило воно майже 60 літ та зим. Про нього писали в районній газеті.

Подія, якої ніхто не помітив

Вона й сама не пам'ятає, скільки їй років. Стільки всього змінилося довкола неї в цьому місті! Вона так довго живе, що її коріння, втікаючи від щільного шару сірого асфальту, дісталося глибини турецьких підземних ходів. А віти піднялися так високо, що їм видно море.

Вже стали дідусями й бабусями діти, що ховалися під її вітами в холодку, ласуючи очаківським морозивом в очікуванні дитячого сеансу «на час і на три» у кінотеатрі навпроти. В тому кінотеатрі - тепер виробництво, збудували в іншому місці новий, та й того вже немає.

Вона пам'ятає під своїми вітами перший поцілунок матроса й дівчини теплої травневої ночі, у яких чи від її цвіту, чи від кохання паморочилася голова... Вона й зараз іноді впізнає ту дівчину, коли та повз неї веде своїх онуків і, зупинившись на мить, зажурено- замріяно дивиться на її віти.

І у білому приміщенні з колоннами тепер не збирається стільки людей - тут зараз прониклива музейна тиша. Та й машини у її холодку паркуються зовсім інші - лискучі, дороговартісні.

Можливо, Вона б і далі тільки спостерігала за життям цього міста, якби… Одного березневого дня в Неї з'явилося досі невідоме, нове відчуття. А зсередини її аж розтинала радість і ніжність. Вона зрозуміла - в ній зароджується нове життя: «Донечка, в мене буде донечка». Та одного квітневого дня, коли Вона ще повністю не прокинулася від зимового сну і її старі віти були зовсім голі, з її дупла проклюнулися й виглянули на світ Божий зелені кленові листочки. Занесене вітром з осені насіння пригрілося, прижилося в дуплі і дало сходи. «Синочок» ріс швидко, і влітку на її стовбурі зазеленіли міцненькі, листаті, не схожі на Неї гілочки.

Це чомусь роздратувало комунальників і вони зрізали «вискочку». Але наступної весни настирне Клененя знову висунулося з дупла і розрослося ще більше. А Вона, тихенько сміючись, пишалася своїм паростком. Одного разу в серпні на місто налетів сильний буревій з грозою. Він поламав багато старих і молодих дерев. Вона встояла, та старий стовбур розчахнувся, і відкрилася її середина - душа. В ній міцно від дупла до землі тягнулися зеленкуваті, сплетені корені Клена. Так відкрилася таємниця цієї незвичайної пари - Акації та її Клена, що ростуть - життя в житті - біля нашої редакції.

Л.Коваленко

Стаття з газети «Чорноморська зірка» №59-60 від 16.07.2010 року

Подія, якої ніхто не помітив

Л.Коваленко

Стаття з газети «Чорноморська зірка» №59-60 від 16.07.2010 року

Туманного понеділка 10 грудня 2018 р. зранку на розі вулиць Миру та Лоцманської зібралося багато автомобілів, людей, зівак, просто перехожих.

Навкруги зібралося багато глядачів, зівак і просто перехожих

Початок не передбачав біди

Спочатку процедура обрізання здалася профілактичною. Склалося враження, що дереву-легенді захотіли допомогти, підчепурити, обрізати старі гілки, ніби зробити манікюр.

Спочатку все виглядало як косметична процедура

Та на превеликий подив і жаль через пів-години дерева не стало і з’явився новий черговий пень (їх в місті більше шістдесяти) та добра гора дров.

Дехто не замітив втрати дерева

Вижити білу акацію із захопленої території досить важко. Маю надію, що наступного 2019 року цей здоровенний пень вкриється молодими пагонами які продовжать легенду дерева акації-клену і після загибелі буде нове відродження.

Очевидець