Ще раз про братів наших менших

Тижня два тому почалася  ця історія. Приходжу додому, а біля фіртки сидить собаченя: малесеньке, гарненьке, очі, як намистинки, але сумні-сумні. Стою і розмірковую: що ж з ним робити? Чи залишити на місці, чи таємно підкинути комусь, як вже зробили з ним одного разу, чи занести в тепло і нагодувати.

Зігріла, нагодувала і воно тут же заснуло, просто на підлозі. Я підстелила ряднинку, другим кінцем телефонувати знайомим з метою допомогти “пристроїти” найду. Дехто співчував, дехто радив залишити собі, треті обіцяли допомогти знайти собаці господаря.

Через два дні до мене підійшли сусідські діти з собакою на руках, сказали що його теж підкинули і попросили, щоб він переночував у нас в бесідці, а назавтра обіцяли забрати. Та не забрали. Так і живуть у мене зараз дві собачки: хлопчик і дівчинка. Коли я випускаю їх на вулицю перехожі милуються ними, бо вони справді дуже симпатичні. Вона — чорненька, схожа на болонку, а він - світло кавового кольору, як такса, тільки кудлатий.

Надія на те, що таки вдасться знайти їм господарів тане з кожним днем. Той живе на 5-му поверсі, інший немає чим годувати, а третім просто бракує любові до домашніх тваринок. Я не можу залишити їх у себе, бо сусіди проти. І що мені зробити з ними?

Не бажаю і не можу копіювати тих, хто заводить тварину, коли виникає таке бажання і з легкістю розлучається з нею, як тільки це бажання зникає. Не потрібно вам це щеня, вирішіть цю проблему у перші хвилини його життя. Бо вулицями міста не пройдеш, не зустрівши голодну бездомну тварину.

Вважаю, що прийшов час звернутися до місцевої влади і до тих, кому небайдужа доля тварин: назріла необхідність створення у пункту прийому і захисту кішок та собак. Якщо не звертали, то зверніть увагу, як наші бійці в АТ0 зігрівають і годують цих пухнастих безхатченків. А їм набагато важче, ніж нам, у теплих квартирах і на диванах.

Спробуймо проявити такі людські якості, як милосердя, людяність, доброта, знайдуться кошти, приміщення й люди, готові доглядати за тваринами.

Гадаю, що на території ветлікарні чи колишнього військового шпиталю, де чимало порожніх будівель, можна було б утримувати бездомних тварин. Є жінка, яка згодна годувати їх, доглядати. Є люди, готові приносити їжу чи виділяти певні суми зі своїх пенсій та зарплат. А може хтось бачить інший вихід?

Тож спробуємо щось зробити у цьому напрямку, не ховаймо голову «в пісок», ніби проблеми не існує. Тоді і в місті буде чистіше та спокійніше, і тваринам - тепліше.

Віруючі розповідають, що є така притча: коли Господь ходив по землі, одне пшеничне поле загорілося, і він вирвав сніп, затиснув у руці і сказав: - Хай це буде домашнім тваринам, бо вони ніяк не причетні до цієї пожежі».

Тож, замислімось: чи тільки свій хліб ми їмо?

М. Романова

Хто бажає взяти собі якогось із цих цуценят, телефонуйте!
Тел.: 2-59-б4, (097)19-69-884