Миколаївський природоохоронець на сторожі рідної землі (фото)

У «Николаевского Обозревателя» виникла нагода познайомити своїх читачів з одним із тих, хто незважаючи на труднощі своїм основним завданням вбачає забезпечення спокою рідної землі. Кілька днів тому, проїжджаючи повз один з блок-постів на в’їзді у Миколаїв, ми побачили знайоме обличчя. Придивившись, ми зрозуміли, що не помилилися, - це був начальник відділу екологоосвітньої роботи та рекреаційного благоустрою Національного природного парку «Білобережжя Святослава» Дмитро Попов, який раніше неодноразово розповідав нашому виданню та іншим миколаївським ЗМІ про природоохоронну діяльність колективу нацпарку, результати та проблеми, з якими стикаються миколаївські природоохоронці.

Природоохоронець погодився відповісти на наші запитання.

- Дмитро Дмитровичу, скажіть будь ласка, чим для Вас є військова служба?
- Служба у збройних силах була однією з мрій мого дитинства, тому після завершення навчання в університеті я не став шукати якихось можливостей уникнути призову і пішов до військомату. Служив у 2005-2006 рр. у Внутрішніх військах, які до 2000 р. також мали статус Нацгвардії, і стали основою для формування нинішньої Національної гвардії України. До речі, я зараз служу у частині, в якій і проходив строкову службу, ми патрулювали вулиці, затримували порушників, охороняли спокій миколаївців. І коли під час мобілізаційного призову я потрапив до своєї частини, у мене було відчуття, що я знову повернувся у коло однодумців: і тоді, під час моєї строкової служби, і зараз головною нашою задачею є захист спокою наших близьких, нашого міста, нашої країни. Адже те, що зараз відбувається на Сході України не може залишити байдужим жодну нормальну людину і Національна гвардія на Миколаївщині докладає максимум зусиль, щоб жоден провокативний намір не зміг порушити спокою нашої землі.

- Як складаються стосунки Національної гвардії з народним ополченням Миколаївщини? Чи допомагають вони вам, чи налагоджена плідна взаємодія?
- Будь які дії, особливо якщо вони відбуваються у складних і екстремальних умовах, мають і свої позитивні і негативні прояви. Звичайно більшість із представників громадськості у складі народного ополчення, так само як і я, і інші мої товариши, які були мобілізовані до Нацгвардії, вважають захист рідної країни своїм священним обов’язком.

- Але, на жаль, серед них є і такі, яких більше цікавить можливість заробити, похизуватися із зброєю в руках, і відверто проявити свою зверхність над нашими ж громадянами, яких ми перевіряємо. Тому інколи у нас проявляються конфлікти із такими «активістами». Наприклад, ми намагаємося наполягати на тому, що відповідно до чинного законодавства України, перевірку транспортних засобів можуть здійснювати лише представники міліції. І коли представники громадських формувань намагаються самі зупиняти автомобілі, перевіряти документи, – це є порушення закону, і воно не може бути виправдане якоюсь нібито ситуаційною доцільністю чи політичною демагогією. А от допомагати представникам МВС, Нацгвардії, і навіть здійснювати певною мірою громадський контроль за діяльністю представників правоохоронних органів, звичайно можуть. І коли деякі окремі «народні ополченці» більшу частину свого перебування на блок-посту просто сплять, вилізаючи лише перед приїздом журналістів чи якогось начальства, чи скубляться між собою або сварять своє керівництво за оплату, а потім починають розглагольствувати про «боротьбу із корупцією у правоохоронних органах» та «зраду у керівництві збройних сил», – стає і смішно, і сумно, але і таке, на жаль, має місце. При цьому я хочу підкреслити, що такі випадки носять поодинокий характер.

- Крім цього бувають і інші неприємні моменти, так, керівництво народного ополчення публічно стверджувало, що забезпечить блок-пости дровами. Але з початку осінніх холодів ми їх отримували лише кілька разів. А потім ополченці сказали, що забезпечення дровами має взяти на себе місто, керівництво міста переклало відповідальність на Міноборони та МВС, а нам довелося мерзнути… Така ж абсурдна ситуація склалася із забезпеченням буржуйками, на яких так «попіарилися» і представники державної адміністрації і громадські активісти. Та до цього часу на на нашому блок-пості ми не їх так і не отримали. Але з іншого боку саме такі негаразди дають змогу і для позитивних моментів, зокрема один із наших з хлопцями знайомих підприємців, дізнавшись про проблеми із обігрівом, просто взяв і придбав для нас бензопилку, і завдяки цьому ми зараз маємо можливість обігріватися. І без усякого піару з його боку.

- Миколаївцям відомі Ваші успіхи у професійній діяльності, не так давно «Николаевский Обозреватель» писав про те, що Ваша робота у нацпарку була відзначена Почесною грамотою Миколаївської обласної ради. Чи займаєтесь Ви зараз своєю роботою, які проблеми природоохоронної галузі Вас турбують сьогодні?
- На жаль часу обмаль, зараз моя основна діяльність – служба у Національній гвардії. Маю можливість лише брати участь у засіданнях Науково-технічної ради парку, але коли випадає нагода намагаюся допомогти своїм колегам і друзям. Зокрема сприяючи популяризації туризму на природно-заповідних територіях Миколаївщини, і серед них звичайно нашого Національного парку «Білобережжя Святослава», оскільки вважаю що він дійсно є справжньою перлиною не тільки Очаківського району, нашої Миколаївщини, але й усієї України і навіть Європи. Це підтверджують і іноземні туристи, які перебували на території нацпарку. І маю надію, що коли в Україні настане мир, будуть реалізовані проекти, над якими ми працювали до мого призову, у тому числі і ті, що стосуються популяризації природних чудес Миколаївщини на міжнародному рівні.

- До речі, навіть під час служби, коли наприклад потрібно знайти деревину, щоб напиляти дров, колеги-віськовослужбовці, знаючи, що я маю відношення до природоохоронної діяльності, просять показати що можна пиляти, а що ні. Тому навіть у такій критичній ситуації, маючи потребу у обігріві бійців, ми спилюємо лише сухі дерева, щоб не наносити шкоду довкіллю, – посміхається наш співрозмовник.

- Як Ви ставитеся до ситуації, що нині складалася навколо Національного природного парку «Білобережжя Святослава» і його колективу під керівництвом Юрія Козловського?
- Ще до початку фактичного функціонування НПП «Білобережжя Святослава», який був утворений указом президента у грудні 2009 року лише номінально, знаючи про мій досвід роботи у вищих навчальних закладах Миколаєва, і про те, що я родом з Очаківського району, Юрій Іванович запропонував мені долучитися до організації роботи нацпарку. Я входив до числа тих однодумців, які продовж кількох місяців з кінця 2011 року до березня 2012 року, коли був затверджений штатний розпис і почала виплачуватися заробітна плата, під керівництвом Юрія Козловського працювали над тим, щоб парк насправді почав свою діяльність. Ми формували штатний розпис, підбирали майбутніх працівників і навіть провели перереєстрацію юридичної адреси нацпарку, який обласне управління екології спочатку зареєстровало на свою адресу у Миколаєві. Нами ж за узгодженням із органами місцевої влади було проведено перереєстрацію юридичної адреси НПП «Білобережжя Святослава» відповідно до його фактичного знаходження на Кінбурнській косі у с.Покровка, що до речі призвело до значного зростання податкових надходжень до бюджету селищної ради, і відповідно, – до збільшення можливостей вирішення соціальних питань місцевої громади.

- І я особисто вважаю, найбільшим досягненням колективу національного парку саме налагодження співпраці із місцевими жителями, які стали розуміти, що нацпарк не ворог, не «цербер», а благо для місцевого населення, оскільки і створюються робочі місця, і зростають бюджетні надходження, і зберігається природний об’єкт для користування громади. І у цьому найбільша заслуга Юрія Івановича Козловського як директора нацпарку, оскільки, нажаль, за часів регіонального парку такого порозуміння не було, і, як кажуть місцеві жителі, вони сприймали його більше як структуру, що все забороняє і штрафує. Ми ж намагаємося привести усе до закону – боремося із незаконною діяльністю, але при цьому проводимо значну роз’яснювальну роботу, а також офіційно затверджуємо ліміти для населення і на випас худоби, і на збирання хмизу, грибів, вилов риби тощо, тобто на ті види природокористування і у таких обсягах, що не наносять шкоди природному об’єкту.

- І оскільки за значну частину цієї роботи відповідаю я як начальник відділу екологоосвітньої роботи та рекреаційного благоустрою, то, незважаючи на те, що зараз перебуваючи на військовій службі, я не можу приділяти багато часу для допомоги роботі своїм колегам, я продовжую уважно слідкувати за тим, що відбувається і як це висвітлюється ЗМІ. І я цілком згодний із тими представниками громадськості та ЗМІ, які пов’язують «наїзди» проти колективу НПП «Білобережжя Святослава» і його директора Юрія Козловського із активізацію діяльності нацпарку, і тим, що наш колектив став реально заважати тим, хто займається розкраданням природних ресурсів, та їхнім покровителям у правоохоронних та адміністративних органах. Раніше через обмеженість можливостей регіонального парку природоохоронна діяльність більше була сконцентрована за збереженні природи безпосередньо на території Кінбурнської Коси, ми ж змогли організувати доволі дієву протидію тим, хто розкрадає природні ресурси і на морській території нацпарку. І отримали відповідну реакцію з боку «опонентів».

- Якщо спочатку нашим працівникам примітивно погрожували, то у подальшому наші противники стали діяти більш зухвало. Ще раніше до мого призову у Національну гвардію, коли я працював у парку, після кожного випадку затримання браконьєрів і вилучення їхніх знарядь лову, Юрій Іванович казав нам, - «ну от почекаємо і побачимо, хто з «кришувальників» завітає у гості»… І такі «гості» з’являлися, і наскільки я знаю, серед них були представники і адміністративних органів, і «громадськості», і різних правоохоронних структур, і з Очакова, і з Миколаєва, які починали розповідати про те, «як важко жити в Україні, що треба дружити і допомагати один одному»… І коли Юрій Іванович у черговий раз відправляв таких «друзів», ми вже були морально готові, що з’являться або чергова перевірка, або перекручений матеріал у ЗМІ, або прояви незадоволення «громадськості»… Але з іншого боку це є підтвердженням того, що ми і наша робота насправді заважає усьому цьому жулью, і значить ми не даремно працюємо і отримуємо свою зарплату.

- Якщо говорити про ті питання роботи нацпарку, що висвітлювалися ЗМІ, то досить серйозною нашою поразкою, і, відповідно, - серйозною перемогою браконьєрів і тих сил, які стоять за ними, я також вважаю те, що їм вдалося перешкодити отриманню національним парком катерів із потужними двигунами, що вже фактично знаходилися у розпорядженні парку, і кошти на придбання яких були виділені Міністерством екології та природних ресурсів України. Внаслідок непрофесійних або заангажованих дій представників Держфінінспеції та піднятої невідомими силами хвилі неправдивої інформації у місцевих ЗМІ нацпарк не зміг оплатити придбання цієї техніки. Внаслідок чого ми і у подальшому будемо вимушені продовжувати боротися із браконьєрами переважно з берегу. І у зв’язку із погіршенням економічної ситуації, очікувати нових коштів на придбання техніки найближчим часом мабуть не варто. Але нічого, будемо працювати так само, як ми це і робили раніше.

- Дмитре Дмитровичу, природоохоронна діяльність і охорона рідної землі це справа справжнього патріота. Що ви вкладаєте в поняття рідна земля і патріотизм?
- Якщо у мирний час ми разом із колегами-природоохоронцями захищаємо багатства нашої землі від розкрадання злочинцями, то зараз склалася ситуація, коли ми усі разом маємо захистити свою землю від зазіхання чужоземних злочинців. Щоразу заступаючи на чергування першою моєю думкою стає згадка про родину, про її спокійний мирний сон. Для мене рідна земля це – мої близькі, мої друзі, мій рідний дім, моє рідне село Кам’янка Очаківського району, де я народився і виріс, наш Миколаїв, де ми живемо, наша прекрасна Миколаївщина так щедро обдарована природними дарами, багатою історією і культурними традиціями, наша рідна Україна, яка попри всі негаразди, попри негідників, яких завжди було багато, залишається землею чесних і порядних людей. Саме це у моєму розумінні і є патріотизм.

- Тому мені відверто неприємні і ті українські громадяни, які на території нашої держави відстоюють антиукраїнські інтереси, і ті «патріоти», які лише на словах кричать про Україну, мову, культуру, а коли дориваються до якихось владних крісел, починають красти народні кошти або брати хабарі. І від них країну так само треба захищати, бо вони є такими ж самими ворогами України, як і ті, з якими ми зараз боремося і на Сході, і тут на Миколаївщині, охороняючи спокій наших громадян.

- Але я вірю в те, що усі ми разом зможемо захистити нашу країну від зазіхань загарбників, повернути окуповані українські території і на Сході і у Криму, і побудувати таку демократичну державу, у якій буде забезпечене спокійне, комфортне і безпечне життя для наших громадян. Таке, як у більшості європейських країн.

Джерело: Николаевский обозреватель