За заслуги перед Миколаївщиною
Декілька тижнів тому у Миколаєві під час благодійного аукціону на користь онкохворим дітям, що проходив під патронатом голови Миколаївської обласної ради Вікторії Москаленко, був нагороджений відзнакою “За заслуги перед Миколаївщиною” відомий меценат Андрій Горчаков.
Пан Андрій, зазвичай, охоче розповідає про історичні витоки меценатства, про вплив мистецтва на порозуміння між людьми, про ідеї Миколи Реріха і миротворчу місію митців, про гасло “Мир через культуру”, але м’яко уникає питань про власний внесок у розбудову культурного суспільства, благодійність і миротворчу діяльність, зокрема у Миколаївщини. З Очаковим він познайомився ще у дитинстві, коли батьки вперше привезли його сюди до бабусі на літній відпочинок. Відтоді він полюбив це місто, і зараз вважає його своєю другою малою батьківщиною.
Очаків - з дитинства і донині
П’ятирічний хлопчик у захваті вдивлявсь у віконце автобуса. Ще б пак! “От незабаром поїдемо до бабусі в Очаків”, - казали батьки, але це досі звучало так само, як “поїдемо у парк” чи “сходимо до крамниці”. Коли звичний міський пейзаж змінивсь на зелену ковдру червневого степу, хлопець прилип до скла. Он майнули велетні-горіхи обабіч дороги, що гнулися під поривами теплого вітру. Жінка у картатому платті прив’язує теля до огорожі. Праворуч деінде мигтить синя смужка моря, а на ній пароплав. Ліворуч знов степ без края, - він строкатий поблизу і швидко біжить назад, сіро-зелений вдалині і майже нерухомий, тільки нібито обертається навколо самотнього електричного стовпа. І високо над усією цією дивиною блакитне небо із сяючою по краях хмаркою. Хлопчик відчув, який він маленький - піщинка Всесвіту - серед широкого ясного південного степу, і це відчуття не налякало, а наповнило серце щастям і миром. І тепер, коли доводиться вже дорослому Андрієві подорожувати причорноморським узберіжжям, степ, що, здається, не змінився навіть у деталях, завжди приводить його думки у мирний лад.
Очаків сподобався малому. Особливо, сподобалася свобода, якої так не вистачало в Одесі. Після метушливого “мільйонника”, де на кожному кроці на маленького мешканця чекає небезпека і батьки не ризикують відпускати дітлахів від себе бодай на декілька кроків, тихий Очаків був просто раєм. Минали роки, Миколаївщина відкривалася Андрієві новими гранями своєї самобутності.
Тут, прямуючи до Очакова судном на підводних крилах, що ходили колись, хлопець побачив першого у своєму житті дельфіна. Тут-таки він уперше залишився сам на сам з шепотом морської хвилі. Перше відчуття співналежності до людської цивілізації, що народилася не сьогодні, а у давню давнину, з’явилося у нього саме у цьому старовинному місті, історія якого сягає 1415 року. Ця земля, що пам’ятає князя Вітовта, Богдана Глінського, Семена Палія, Захара Чепігу надихнула його на вивчення історії рідної країни, а згадка про славетних предків свого роду, що брали участь у боях під час Кінбурнської баталії XVIII століття, пов’язала з Очаковим родинним зв’язком.
Рік за роком, крок за кроком Очаків відкривав свої принади допитливому хлопцю. Трава, що визирала зі шпарин між старою бруківкою вулиць, фасади старовинних будівель, скарби нечисленних, але автентичних музеїв - усе це ставало близьким, рідним і ніби кивало, вітаючи черговий приїзд юнака до міста. Час сплив, і бабусин двір вже не здавався таким великим, а дорога з Одеси, навпаки, такою короткочасною. Не останню роль у рішенні герою нашої розповіді здобувати фахову освіту у сфері мистецтва зіграло це чудове південне містечко, сива давнина його вуличок, синє море і золотавий пісок затишних пляжів.
У 2007 році Горчаков починає активно працювати на ниві журналістики, публікуючи у місцевих газетах статті про культурну та історичну спадщину Миколаївщини, про людей, що власним талантом та звитягою прославили Очаків. Засновані ним у газеті міської ради “Очаків” рубрики “Наш сучасник” і “Щоби пам’ятали” існували понад п’ять років. Про кореспондентські гонорари не йшлося - у ті часи місцева преса була у скрутному фінансовому стані, отже, сама потребувала допомоги. Горчаков заходиться підтримувати газету, щорічно передплачує власними коштом тираж для ветеранів, інвалідів та малозабезпечених читачів. Щаслива доля привела юнака до Центральної районної бібліотеки Очакова, поклик душі, що змусив допомогти закладу у скрутні часи, став приводом дружби із бібліотечними працівниками, а допитливість і талант - наріжним каменем його творчої біографії.
Перлини берегів очаківських
Багато днів провів Андрій Горчаков у Центральній районній бібліотеці, зацікавлено вивчаючи фонди, систематизуючи інформацію про бібіліотечну мережу. Зібраний матеріал просився до публікації і Андрій Горчаков до 80-річчя ЦРБ видає книгу “Бібліотечна перлина Очаківщини”, присвячену історії цього закладу, його сьогоденню і перспективам. Гортаю сторінки крейдованого паперу цієї гарно ілюстрованої енциклопедії бібліотечної справи і дивуюся не лише якості видання, хоча мало хто у скрутні для культури роки видавав книги формату у машинописний лист, а глибині і повноті аналізу, викладеного на двохстах сторінках цієї культурологічної праці.
Ця книга - майже бібліографічна дивина. Автор подарував її усім науковим бібліотекам країни, її можна знайти у Національній бібліотеці України імені Вернадського, у Національній історичній бібліотеці, низці бібліотек вищих навчальних закладів.
- Кращого видання про бібліотечну справу і історію закладу я не бачила. Відверто заздрю. Хто б і про нашу бібліотеку видав таку книжку, - була б безмежно вдячна такому меценатові”, - розповідає директорка Одеської національної бібліотеки Ольга Ботушанська, частісінько виймаючи цю книгу з шафи, щоби продемонструвати її відвідувачам.
Втім, це не єдина бібліотечна перлина, що її знайшов та презентував суспільству Андрій Горчаков. Переглядаючи каталоги Одеської національної бібліотеки, дослідник звернув увагу на знайоме з дитинства прізвище на обкладинці невеличкої брошури. “Краткое историческое описание города Очакова”, що побачило світ 1881 року, належало перу протоєрея Гавриїла Судковського - першого краєзнавця Очакова. На жаль, ця оригінальна праця зовсім не користувалася попитом у читачів. Більшість рядків її бібліотечного формуляру залишилася чистою аж з моменту його складання. Андрій Горчаков вирішив перевидати працю Гавриїла Судковського, і 2010 року книга “Протоиерей Гавриил Судковский. Краткое историческое описание города Очакова. 1881 год”, вже ілюстрована фотографіями ХІХ - початку ХХ років, багато з яких публікувалися вперше, побачила світ у видавництві Ірини Гудим. Жоден екземпляр цієї книги також не був проданий - увесь тираж, надрукований коштом Горчакова, був розповсюджений на благодійній основі. На книгу посилаються інші дослідники, відомий краєзнавець Костянтин Горенко саме цим виданням підкріплює власні цікаві висновки, щодо невідповідності офіційної історії фактам. Успіх перших двох книжок надихнув Горчакова на подальші культурологічні дослідження.
До 160-річчя з дня народження видатних мариністів кінця ХІХ століття Руфіна Гавриловича Судковського Андрій Горчаков із наполегливістю вже досвідченого дослідника за допомогою працівників Очаківського музею мариністичного живопису зібрав відомості про всі картини художника. І не лише зібрав, а й видав 2010 року власним коштом їхні репродукції у вигляді альбому “Руфін Судковський. Українська художня спадщина”. Альбом на 114 сторінках, виготовлений за кращими європейськими технологіями, став першим повним виданням творів знаного митця живопису і також потрапив до переліку бібліографічних дивин.
Горчаков продовжує наполегливо вивчати історію і культуру півдня України, збираючи по крихтам відомості про улюблене місто, і 2011 року з-під його пера виходить книга “Чорноморський вояж османа”, у підмурок якої лягли хроніки великого турецького обходисвіта XVII сторіччя Евлія Челебі. Безпристрасні рядки челебівської “Книги подорожей” молодий письменник примудрився перетворити у експедицію в історію Османської імперії, передати поезію мандрів степами Північного Причорномор’я.
“Я високо ціную працю Андрія Анатолійовича, спрямований на популяризацію культурної спадщини нашої країни і сусідніх народів. Адже саме культура є гарантом мирного співіснування представників багатьох національностей одеського регіона і півдня України в цілому”, - написав у передмові до цієї книги голова Одеської обласної організації національної спілки журналістів України Юрій Работін. Важко не погодитися із цими словами, зважаючи на те, що питання порозуміння між народами і сьогодні актуально, як 400 років тому.
Ідеї зближення цивілізацій та країн через спільну культуру, а не безпристрасну історію, знаходять дедалі гучніший відгук у творчій душі молодого письменника, і вже два роки потому він знов звертається до теми митців, що уславили Очаківщину. Книжка “Очаківська пристань Хетагурова”, що присвячена очаківському періоду творчості знаного осетинського поета, художника, просвітника кінця ХІХ століття Кости Хетагурова - це не лише біографічне дослідження, а й спроба розібратися у творчій майстерні поета та у мотивах, що спонукали митця бути оповісником ідей соціальної справедливості та національного відродження.
Втім, літературному таланту Горчакова було вже тісно у сфері культурно-історичних досліджень. Яскраве сонце, крик чайки понад білим баранцем морської хвилі, далеке вітрило у лазуровій далині вимагали більшого. І ось, 2014 року виходить його перша поетична збірка “До берегів очаківських”, що стала зізнанням самого пана Андрія у любові до міста свого дитинства. “Кольори емоцій та вражень, що ними написані його поетичні полотна, закарбовуються у пам’яті читача своєю щирістю, глибиною філософського осмислення дійсності”, - так висловив свої враження від збірки заслужений працівник культури України Вячеслав Качурин. Книгу поет присвятив Очакову і людям, що жили і живуть тут, тим хто його уславив у минулому, хто робить його краще нині.
Втім, літературна творчість - лише маленька частка того, що Андрій Горчаков так щедро дарує дорогому його серцю Очакову.
(далі буде)
Володимир САРКІСЯН