Зникле село Поди
Поди - широкі простори характеризуються наявністю обширних округлих понижень,
які навесні заповнюються водою і утворюють тимчасові озера.
В першій чверті минулого століття в одній з таких місцин на Очаківщині було засновано поселення. Мешканці дали йому назву – Поди.
Високі густі трави суцільно покривали дикий степ. Рука людини ніде не торкалась родючої землі. Роками ніщо не порушувало спокій, глуху тишу цих неозорих причорноморських просторів. І тільки іноді тут виникали сутички між сторожовими постами турків і козацькими загонами запорожців.
Після визволення південних земель від турків, царський двір щедро обдарував ними поміщиків з центральних губерній Росії. Зокрема, граф Мусін-Пушкін одержав тут приблизно 17 тисяч десятин, які пізніше розпродав німцям-колоністам. На південному сході від села Анчекрак 1026 десятин землі купує німець Я.Ціммерман. Тут він і засновує свою економію. Місце для господарчих приміщень і для маєтка обрав в низині. До цього часу тут ще збереглися деякі поміщицькі будівлі, яким, як твердять старі люди, вже понад 150 років. Це амбар, приміщення, де зараз знаходиться школа, медичний пункт, фундаменти колишніх кошар.
Після революційних подій 1905 року, відгуки яких докотилися навіть до глухих сіл, німець Ціммерман розорився і його землі перейшли в земську управу. За реформою Столипіна, вони швидко були заселені селянами з глибин Російської імперії. Кругом маєтку Ціммермана почали будуватись землянки і незабаром тут виникло село, яке назвали Поди – інакше низина. Ділилось в той час село на дві частини – Верхні Поди. Де було збудовано 15 хат, і Нижні – на 34 двори.
Вже в 1930 році в Подах організувався колгосп «Прогрес», в який увійшло 50 господарств. В колгоспі налічувалось тисяча гектарів землі, 70 коней, одна корова і одна телиця. Сільськогосподарський інвентар: 12 гарб, 13 косарок, 8 фургонів, водовозки конфіскували у куркулів. Чудова бричка куркуля Волкова, яку колгоспники знайшли захованою в землю, була своєрідною швидкою допомогою. Нею вивозили маленьких дітей в поле до матерів, хворих в лікарню.
Природно, що землю всю такою тягловою силою не можна було обробити, хоч на допомогу коням в роботу включали і корів. Це були важкі роки для колгоспу. Та прийшли й добрі часи. Перший трактор в наших краях з’явився ще до суцільної колективізації. А вже пізніше в Парутиному була організована перша тракторна бригада з чотирьох вітчизняних тракторів «ХТЗ». Обслуговували вони тоді шість господарств і обробляли приблизно 7,5 тисячі гектарів орної землі. Перші наші трактористи села Федір Федорович Апостолов, Максим Савельйович Жуков, Омелян Бордовський працювали самовіддано. Трактори не простоювали й хвилини. Робота їх була організована тільки в дві зміни. І наші люди вже в перший рік переконалися в перевазі техніки та її великій силі.
А в 1936 році на полях з’явився і перший комбайн «Комунар». В цей рік наш колгосп одержав високий урожай зернових культур – по 24 ц озимої пшениці і по 40 ц ячменю з гектара. Тоді за досягнуті успіхи наш колгосп було занесено в Почесну Книгу на сільськогосподарській виставці, а комбайнер Василь Волков був учасником першої сільськогосподарської виставки в Москві. Ще до війни господарство наше забезпечувало сусідні колгоспи високоякісним посівним матеріалом. Поступово в колгоспі створили і молочнотоварну ферму, на якій було досягнуто певних успіхів. Та в 1944 році, після визволення нашої території від окупантів, в колгоспі знову залишилася одна корова і телиця. Господарство довелось налагоджувати спочатку.
Колишній колгосп «Прогрес» згодом об’єднався в єдине велике господарство «Прапор комунізму». Як і колись, в бригаді продовжували вирощувати високі врожаї озимої пшениці. Наприклад в 1966 р. одержали по 35 ц з гектара цієї цінної зернової культури. Всі доярки молочнотоварної ферми бригади виконали річний план по надоях молока на корову. Передові доярки ферми Катерина Май та Олександра Шевчук – гордість колгоспу.
Невеличке село Поди давно змінило своє обличчя. Перебудували колгоспники старі будинки, спорудили нові. З 50 будинків над двадцятьма вже височать телевізійні антени. В кожному дворі є велосипеди, у багатьох мотоцикли, з’явилась, навіть і легкова автомашина. В життя колгоспників все більше входять машини побутового призначення.
Немало здобуто, досягнуто в нашому невеликому селі Поди.
Ф. Яремчук, газета «Чорноморська зірка» 1967 р.
Ліквідація села проходила в період з 1972 по 1986 роки. Кілька років потому рання весняна повінь затопила оселі і мешканці назавжди покинули село. В 1986 р. с. Поди, яке знаходилось біля с. Козирка, зняте з обліку в зв’язку з переселенням жителів. (Адміністративно-територіальний устрій на 01.01.1987 р. – К.: 1987 р.). Сьогодні хіба що хащі здичавілої груші та чагарнику із шипшини і глоду поблизу зруйнованого колодязя нагадують людям про його існування.
Подг. Сергей Кузнец
Газета «Очаківський тиждень» № 95 от 23.02.2020 г.