---

---

---

На календарі – березень… І знову полинули до нас думи геніального українського поета Т.Г. Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

Тарас Григорович Шевченко – це слава і гордість українського народу. 9 березня в читальній залі Очаківської міської бібліотеки зібралися шанувальники творчості Кобзаря, учні 10 класу Очаківської ЗОШ № 1, зустрілися з нагоди знаменного дня для всього світу і України – 203 річниці з дня народження Кобзаря. Це день духовного народження нашого народу. Саме поява Шевченка засвідчила справжнє народження українців. Геній Шевченка розкрив у своїх творах душу своєї нації і дух своєї доби.

Звичайно, у всіх нас свій Шевченко, і своя дорога до нього. Одні люблять серцем його твори, інші вже й забули, коли відкривали його заповітний «Кобзар». Шевченко – це завжди по-новому. Кожне покоління по-своєму пропускає через себе уявлення про нього.

Кобзар - найзнаменитіша книга Т.Шевченка до якої зараз входять 228 поетичних творів поета

Вже якось традиційно склалося, що ми, міські бібліотекарі і учасники народного гурту «Козаченьки» (художній керівник Наталія Мурленко) щороку, активно включаємося в роботу щодо популяризації творчої спадщини Великого Кобзаря, тому що ця справа лягла на серце, переймаємося ідеєю національного виховання і хочемо прищепити цю ідею в серця молодого покоління.

Розповідь про маловідомі сторінки життя Тараса Шевченка

Заглибитись в духовну спадщину письменника і художника, відчути його невмирущі слова та актуальність творчості в наші дні, допомогла присутнім книжкова виставка «Літературна спадщина Тараса», організована в читальній залі бібліотеки.

Життєвим і творчим шляхом Кобзаря повела присутніх завідувач бібліотекою Біла Ганна. Цікаву і змістовну розповідь почули гості про походження прізвища роду Шевченків, про долю батьків, сестер і братів Тараса. Про тернистий життєвий шлях народного співця, від дитинства до поховання на Чернечій горі. Розглядалися не хрестоматійні, а цікаві, маловідомі факти з життя українського генія.

Природа щедро наділила його, кріпацького сина, не лише поетичним генієм, а й талантом художника. Поетичних творів Кобзаря до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків він створив за свої не довгі 47 років життя майже - 1300 (до сьогодні в оригіналах дійшло 835, лише портретів рукою майстра було створено 150). Розглядаючи живописні полотна майстра, ми свідомо згадували його поетичні рядки. Така вже велика сила зв’язку поетичного слова і живопису нашого Кобзаря.

Бібліотечна Шевченкова спадщина

Окремий розділ розповіді був присвячений материнській, жіночій долі у творчості Т. Шевченка. «Такого полум’яного культу материнства, - стверджував Максим Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

Глибоко нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері. Перед нею він схиляв голову, «мов перед образом святим».

Промовистим музичним продовженням розповіді стало музичне попурі, пісенний вінок, присвячений матері у виконанні народного гурту «Козаченьки» під керівництвом Мурленко Наталії.

Музичний віночок присвячений берегині роду людського - матері, сплетений з пісень народного гурту Козаченьки

Не оминули й тему кохання в житті Тараса. Згадали тих муз, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він. А їх було чимало… Будучи емоційною і чутливою натурою, Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.
Важким, тернистим був життєвий шлях поета і митця. Він прожив усього 47 років, із них 24 у кріпацькій неволі, 10 - на засланні і лише 13 років - на волі, та й то на чужині. І попри все Тарас Шевченко мріяв, що в майбутньому, Україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». І допускав, що саме Київ, а не Москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. Подібні ідеї він висловлював, будучи членом Кирило-Мефодіївського товариства. У післямові до поеми «Гайдамаки» він писав: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля».

На сьогоднішній день майже на усіх континентах світу, крім Африки є пам’ятники Шевченкові, тільки офіційно налічується 1384 пам'ятника! З них 1256 в Україні та 128 за кордоном у 47 країнах світу! Навіть в нашому невеликому Очакові є вулиці Кобзаря і Шевченка.

Залишається поміркувати: багато це, чи мало для простого селянського сина з далекого ХІХ століття?

Під час зустрічі, очаківська молодь пізнавала Шевченка не тільки як геніального народного мислителя, основоположника нової української літератури, а й як великого художника, найщирішого лірика і гнівного бунтаря, і просто як ЛЮДИНУ.
В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить також ім’я Великого українського Кобзаря.

Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзар:

Свою Україну любiть;
Любiть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа молiть.

Ганна Біла,
завідувач Очаківської міської бібліотеки

---