Всеперемагаюча сила любові
Багато хто вважає, що кохання можна переживати лише у молодому віці. А з часом, мовляв, почуття згасають, і подружжя живе разом більше в силу звички та спільного побуту.
Але такі історії, як історія цієї немолодої вже пари (їй за 90, йому за 80), про яку розповіла одна з їхніх сусідок та знайомих, доводить, що кохання – категорія позавікова, і є люди, яким Богом дано до самої старості відчувати любов, ніжність і відданість до своєї другої половинки…
Вони зустріли один одного, коли у жінки за плечима вже був перший шлюб і надзвичайно насичене й багате на події життя. Лія Лаврівна Шингарьова у минулому – актриса.
З першим чоловіком вони побралися у війну, а після її закінчення потрапили до Очакова, за місцем його призначення начальником військово-інженерної частини, там вона народила сина. Згодом його перевели до Одеси, куди подружжя переїхало разом. Лія Лаврівна вступила до театрального училища (ще й поза конкурсом), працювала у театрі, вела драмгурток у Будинку дитячої творчості. Вона всю себе віддавала улюбленій справі, активно займалася громадською роботою. Тому, коли чоловіка направили до Ашхабаду (для відбудови міста після землетрусу), вона лишилася у Одесі, і поступово їхнє спілкування зійшло нанівець, а згодом пара розлучилася.
Тоді й зустріла вона Георгія Андрійовича Алєксєєнка, колишнього моряка, який певний час у неї квартирував. Поміж них спалахнуло почуття, і у 1965 році вони одружилися (у 2015 відзначали золоте весілля). Відтоді звикли все робити разом, їм все було цікаво, то й до університету ім. Мечникова вступили разом, аби продовжити освіту. У їхній оселі панувала атмосфера любові, теплоти і взаємоповаги.
До Очакова переїхали у 80-х, коли здоров’я жінки (якій на турботу про нього у бурхливому вирі численних справ часу все не знаходилося) похитнулося. Потрібен був морський клімат, та й щоб екологія була ліпшою, ніж у великому місті, тут вона й згадала про Очаків…
Оскільки з перших днів подружнього життя Лія Лаврівна та Георгій Андрійович звикли підтримувати один одного, то й в Очакові все робили удвох, - разом ходили на прогулянки, займалися побутовими справами, розгадували кросворди. Чоловік ставився до дружини ніжно та трепетно.
Лія Лаврівна, як розповідає їхня сусідка, людина по-справжньому віруюча, надзвичайно добра й душевна, гостинна, кожного підтримає, допоможе. Ніколи не проходила повз голодної тварини, обов’язково накормить та обігріє. Тож, і серйозну травму три роки тому отримала (перелом шийки стегна), коли до кицьки, що сиділа на паркані, потягнулася і впала. Вона сильно занепала духом, та чоловік зумів переконати, що інвалідний візок – нормальному життю не перешкода. Він оточив свою Лію ще більшою турботою і увагою, щодня возив її на прогулянки, вдосконаливши візок, щоб їй зручніше у ньому сиділося. Не лінувався щодня ходити на ринок за покупками, щоб їжа була свіжою і поживною, хоча відтепер всі побутові справи лягли лише на його плечі. Прилаштував біля ліжка «поручні» з мотузок, щоб вона могла підтягуватися, тренувати тіло. І зрештою, таки звів її на ноги у 90 років! Жінка почала ходити.
Та минулої осені знову трапилася біда. У Лії Лаврівни стався інсульт. І хоч лікар не давав жодного позитивного прогнозу, навіть сина довелося викликати, бо з матір’ю було дуже зле, Георгій всупереч всьому, незважаючи на власні хвороби, знову з терпінням та наполегливістю взявся виходжувати дружину. І знову переміг! Жінка потроху почала розмовляти, виконувати якісь нескладні рухи. Пройшло 8 місяців, і знову вони виїздять на прогулянки до фонтану. Жінка радіє, що може бачити людей, погладити домашніх улюбленців – кішок та собак, які віддано щодня до неї ластяться, її очі світяться жагою життя.
- Ліє Лаврівно, Ви як птаха-Фенікс, знову відродилися, - захоплено говорить їй молода сусідка. А жінка з вдячною усмішкою зводить очі на коханого.
Ось така вона, всеперемагаюча сила любові!
Л. Кочмар
Газета «Чорноморська зірка» №20 від 18.05.2018