Французські поховання 1855-1856 рр. на Кінбурні




Щодо знаходження місць військових захоронень1855-1856 року на території Кінбурнської стрілки

Національний природний парк «Білобережжя Святослава» м. Очаків, Україна, nppbs@ukr.net 

Відповідно до положення про НПП «Білобережжя Святослава» одним із завдань створення національних природних парків є збереження історико-культурних об’єктів, що мають в тому числі наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення. Чи відносяться до цієї категорії об’єктів, наприклад місця захоронень, точно не вказано. Але можна вважати що якщо захоронення стосуються подій історичного масштабу або пов’язано з іменем видатного особистості, то такі об’єкти або ділянки повинні бути взяті під охорону, опис та вивчення.

До подій історичного масштабу, які відбувались на території парку, безперечно можна віднести і заключний значний епізод Кримської (Східної) війни - штурм форту Кінбурн в жовтні 1855 року об’єднаною ескадрою англійського та французького флоту. До складу флоту вперше в військовій історії людства було включено три броненосні кораблі, що тоді ефективно пройшли бойове випробування. Про цю подію, про цю битву військових технологій, провідні світові засоби інформації писали на протязі майже 10 років. До пам’яток пов’язаних з цією військовою операцією відносяться також описи як наших вітчизняних так і джерел країн – завойовників, з нею пов’язані перші і поки що єдині відомі загалу тогочасні фотографії розбомбленої Кінбурнської фортеці (фотограф Жан Батіст Дюран-Браже) і наявність на сьогоднішній час вже втраченого поховання періоду 1855-56 років.


Кинбурн после капитуляции. На переднем плане - захваченные союзниками пушки и ядра (Ж.Б.Дюран-Браже)

Щодо самого поховання та можливих причин смерті солдатів гарнізону Кінбурна. Від жителів старшого покоління Кінбурнської коси надходила інформація що в районі колишнього форту Кінбурн знаходились кладовища дореволюційного періоду. Деякі фрагменти поховань і самі надмогильні плити, за словами старожилів, зустрічалися ще на початку 70-80-х років минулого сторіччя. Інформацію підтверджували, так звані «чорні археологи», деякі під час їх затримань та складання адміністративних протоколів за самовільне проведення пошукових робіт. Але місце поховання, ніхто із названих категорій громадян, не вказував точно. З літературних джерел відомо декілька описів, серед них наприклад, доповідь від 4 грудня 1855 року урядника першого ескадрона Березовського добровольчого полку Василя Кужеля про результати розвідки свого пікета:

«…Неприятель стоит биваком в крепости и караулов далеко не отсылает. Раз в три дни собирают большую экспедицию в 50 ружей на порубку дров… В полторы версты окрест лес изрубили и теперь рубят против чумацкого озера…Казаки пленных брать не хотят…они все одержимы лихорадкой и трясуном…». 14 грудня 1855 року старшина Прогнойської паланки Антон Бердник віддає наказ козакам Софіївського куреня про те, щоб «…гонять с моря французских рыбалок», которые «…лед ломают, и невод пытаются заводить…».

Голодні окупанти намагались наловити риби на покритому кригою Дніпро-Бузькому лимані (судячи з фотографій та описів і зима в той період була рання та сувора), але козаки їм в цьому успішно перешкоджали. Намагаючись прогодуватись, так як провіант підвозився досить рідко, вони відстрілювали птахів на морі та викопували їжаків з зимувальних нір. Наступною проблемою піхотинців гарнізону стало те, що вони не встигли до зими відновити зруйновані ними ж казарми. Для житла солдати виривали в пісковому масиві щось подібне до землянок, накривали їх навісами з очерета та парусини, але враховуючи глибину залягання вод в цьому місці – а тут вона не більше 1-1,5 метри, можна вважати що такі сховища були достатньо некомфортні та вологі, а це вкрай згубно на відкритому для різких вітрів, рівнинному просторі Кінбурнської стрілки.


Кинбурн, французская эскадра, скованная льдом

Солдати помирали від голоду, холоду і хвороб. Приблизно в 200 метрах від західного валу Кінбурнського форту було визначено місце під кладовище. Спочатку це були одиночні поховання, але потім в січні 1856-го року почався тиф і з’явилась перша братська могила. Враховуючи критичність ситуації, 15 лютого 1856 року було проведена евакуація солдат за допомогою фрегату «Агамненон» який прийняв на борт залишки кінбурнського окупаційного гарнізону. За три місяці сурової зимівлі холод та хвороби забрали 119 солдат та офіцерів. Через деякий час, в місті Париж 30 березня 1856 року, було підписано мирний договір, згідно якого Російська імперія змушена була відмовитись від Чорноморського флоту та фортеці Карс, деякі фортеці та форти серед них Кінбурн повинні бути просто ліквідовані.

В 2005 році, маючи тільки такого роду свідчення з письмових джерел, мною було направлено листи до посольств Великої Британії та республіки Франція щодо наявності поховання поблизу колишнього форту та необхідності увічнення пам’яті про загиблих. У відповідях військових аташе дипломатичних представництв Великої Британії повідомлено про те, що відомостей щодо захоронення громадян Англії на Кінбурні немає. Представники посольства Франції також стверджували, що в відділі архівно – історичної служби Сухопутних військ в м.Венсан свідоцтв про вказане захоронення також немає. В наявності тільки два документи листування управління госпіталів Кінбурнської комендатури господарського характеру. Зрозуміло що вони менш цікаві, аніж документи які могли б стосуватися головного – відомостей про захоронення громадян Франції, можливо Італії (королівства Сардинії) в кількості не менше ніж 100 осіб. Згідно опису відомого миколаївського краєзнавця Сергія Гаврилова, який спираючись в свою чергу на доповідь 1857 року військовому губернатору Г.І.Бутакову, стверджував, що внаслідок суворої зими, а вона в цих місцях дійсно екстремальна від близькості Чорного моря та Дніпро-Бузького лиману, загинуло та й відповідно було тут поховано біля 119 воїнів - громадян Франції та Сардинії з гарнізону здобутого форту. Загальний опис місця захоронення був достатньо парадоксальним з точки зору сьогодення - воно вказувалось на захід від фортеці - в вузькій та найбільш розпушеній частині стрілки, але з невеликим підвищенням літорального валу та заліторальної смуги. Підтвердження достовірності, цього факту з літературних джерел, стало безперечним, коли в описаному місці, після шторму в зимовий період 2011-2012 років, на відстані не більше ніж 5 метрів від берегу Чорного моря, в воді, автору особисто довелось спостерігати рештки людей.

Розміщені останки не хаотично - а рядами, деякі з них досить добре збереглись тобто присутній весь людський скелет. Після проведення подальших опитувань громадян та власних знахідок на цій ділянці, з повною впевненістю стверджую, що протягом зими 1855-1856 років на території Кінбурнської стрілки, на відстані від 300 до 400 метрів від західного валу колишньої Кінбурнської фортеці поховано саме громадян Франції та Італії - на той час королівства Сардинії. Головним свідченням національної приналежності похованих являються знахідки в цьому місці ґудзиків з емблемами підрозділів французьких військ та військових підрозділів Сардинського королівства, натільні хрестики католицького обряду.


Ґудзик з мундира, натільний медальйон

 
Ґудзик з мундира, натільний медальйон
 

Наявні знахідки, власні спостереження дозволили більш аргументовано знову звернутись до посольства республіки Франція в Україні. Звернення було розглянуто, підтримано і зараз проводиться додатковий пошук відомостей в архівах Франції щодо наявності інформації про події, в даному випадку спільної історії наших країн.

Висновки

Для визначення меж захоронення необхідно провести археологічні пошукові роботи на західній частині від валів фортеці з залученням фахівців, знавців відповідного періоду.

Після визначення меж об’єкту необхідно встановити режим посиленої охорони СДО парку на території захоронення для попередження незаконних пошукових робіт.

За результатами розкопок, аналізу добутого матеріалу необхідно розглянути питання про віднесення території до списку об’єктів археологічної та історичної цінності.

Доцільним є також звернення до посольства Італії в Україні, щодо наявності відомостей в архівах країни про поховання воїнів Сардинського королівства в 1856 році на території Кінбурнської коси.

Р.S. - (cамий цікавий) Стаття написана в 2017 році, в ній наведено, ще оптимістичні надії та звернення до посольства Франції, яке спочатку дійсно йшло активно на контакт в телефонно-письмовому режимі.

ле це спілкування не дало бажаного результату, який я очікував в наступному:
1. Проведення повноцінної археологічної експедиції та ідентифікація останків.
2. Перепоховання останків .
3. Встановлення меморіального знаку на місці поховання на Кінбурнській косі.

Відсутність конкретних дій посольства Франції в цьому питанні протягом майже двох років, спонукали мене заявити координатору від французької сторони, що якщо не буде ніяких дій з боку посольства, я буду змушений звертатися зі скаргою на вашу бездіяльність до новобраного Президента Франції Єманнуеля Макрона. Відповідь: «Це ваше право!» і після цього наше взаємоввічливе спілкування припинилося. Для себе я зробив висновок: що бюрократія це поняття інтернаціональне, а коли дійсно в тебе в країні ще й європейська демократія — то тобі начхати майже на все і тебе не залякати якимось Макроном. І ще стало зрозуміло що для європейських бюрократів потрібні більш вагомі аргументи а не твої емоції. Ці аргументи нам надала сама природа, коли після штормового вітру, в лютому 2020 року на Кінбурнській косі хвиля зігнала півметровий шар піску і місцевий фотохудожник Оніщук Андрій зняв відео сюжет, і декілька фото останків воїнів, про яких поки що забула їх Вітчизна. 

В.Б.Чаус