---

---

---

«Маючи за плечима життєвий досвід, я переконаний, що головне для людини не накопичені протягом життя матеріальні багатства,
а духовні цінності, любов і повага оточуючих, мир і злагода в родинах та суспільстві, людяність і щирість у стосунках.
Так намагався жити сам, так навчав цьому дітей і онуків, так раджу жити й іншим».

В.І. Швидкий

Валентин Іванович Швидкий є продовжувачем династії вчителів. Його батько, Іван Іванович, тривалий час пропрацював директором школи №1, потім працював у Куцурубській, Дмитрівській школах, у свій час очолював Очаківську школу-інтернат та районний відділ освіти, тому про важкий педагогічний труд він знав не з чуток.

Першу свою освіту В.І. Швидкий отримав аграрну, а саме виноградаря-садовода. Тому, працюючи на землі, він і досі черпає від неї натхнення та умиротворіння. Проте не зміг Валентин Іванович піти наперекір долі, й отримав другий диплом за спеціальністю «вчитель української мови та літератури».

Вже молодим спеціалістом, на землях Очаківщини, Валентин Іванович знайомиться зі своєю дружиною Ольгою – вчителькою хімії. Спільні інтереси, погляди на життя й величезне кохання, яке охопило їх під час знайомства, ця пара змогла пронести через 54 роки спільного життя, вистояти перед життєвими труднощами, огортаючи один одного повагою та піклуванням.

Та на той час молоде подружжя тільки-но будувало своє майбутнє. Батько Валентина Івановича вже посідав посаду начальника відділу освіти, але не скористався службовим становищем і не лишив родину сина працювати у місті, а направив їх працювати в село, в досить перспективну на той час Кам’янку. Там вони і залишилися.

Більше 40 років В.І. Швидкий віддав вчителюванню. За цей час з-під його турботливого крила вилетіло багато учнів, проте Валентин Іванович пам’ятає багато з них. Вони й досі заходять до свого вчителя випити чаю, поспілкуватися про життя, запитати мудрої поради.

�

В цьому році 80-річний ювілей В.І. Швидкого припадає якраз на переддень Дня вчителя. І хоч вік вже поважний, наш ювіляр і досі молодий душею та енергійний тілом. А стільки ж ще необхідно зробити… За ним дружина, діти, онуки, город з улюбленим виноградом, рибалка. І крадькома, аби ніхто не знав, Валентин Іванович пише чудові вірші. За своєю натурою він – людина скромна, тому ніколи не показував свої роботи. Проте один з віршів «випурхнув» у світ, як два голуби…

***
В. Швидкий
Живуть два голуби у мене,
І день, і ніч - завжди удвох,
Як вони радуються днині,
І тільки вдвох, і тільки вдвох.

Вуркочуть, ніжаться, літають,
І тільки в парочці, удвох.
І білий світ спостерігають,
І тільки вдвох, і тільки вдвох.

Бо так їх Бог з’єднав, і нині
Вони лиш разом, і удвох,
І цим живуть, і цим радіють,
Бо вони вдвох.

Удвох гніздечко будували,
Носили все вони туди,
І гілочку до гілочки клали,
Та пір’ячком все це прикривали,
І тільки вдвох, і тільки вдвох.

Отож бо, люди, вчіться в птахів,
Живіть на світі тільки вдвох,
Радійте сонцю, дню і квітам,
І тільки вдвох, і тільки вдвох.

Бо це так Богом дано в світі,
Щоб завжди люди в парі йшли,
Щоб діточок своїх ростили,
Щоб вдвох завжди були в житті.

Два голуби воркують біля хати,
А з ними дітки, туляться до них,
Вони радіють, що у них є діти,
Тому і віддають тепло своє.

І в літню спеку, і в зимову днину
Вони лиш разом, і в одній сім’ї,
І бачать в цьому спокій і відраду,
Тепло пташине їхньої душі.

Нічого, що надворі зимно,
Що небо в хмарах, сонечка нема,
Вони радіють, що у них є діти,
Радіють, що у світі не одні.

Отож бо, люди, все це Богом дано -
Берегти родину, тепло і лад,
Щоб нас любили діти і онуки,
Щоб завжди радували нас.

Любіть життя, бережіть завжди спокій,
Дивіться правді в вічі, і тоді
Відчуєте життєву насолоду,
І що живете недаремно на цій землі.

Т. Лупул
Фото з архіву родини Швидких
Газета «Чорноморська зірка» №41 від 05.10.2018

---