Слава козацька вічно жива!
Кріпни волею, множся славою,
Бунчуків самоцвітами грай
В лоні Матері сивоглавої
Чорномор'я - козацький наш край!
Григорій Громовий «Чорномор’я»
…Шаблі тут свистіли, і коні іржали.
Згорала в пожарах приземлена вись…
Чого лиш земля ця в житті не зазнала.
Чого тільки край цей не звідав колись!...
Юрій Зіньковський
14 жовтня, на велике християнське свято Покрови Пречистої Богородиці, в нашій державі відзначається День українського козацтва - як символ нерозривного зв’язку всіх поколінь захисників України, як пам’ять про тих, хто в різний час захищав нашу землю та День Захисника України – свято мужності на честь воїнів, які відважно захищають і охороняють нашу державу від ворога зараз, свято військових традицій і звитяг Українського народу.
Напередодні цих календарних свят працівники Очаківської міської бібліотеки для тих, хто захоплюється історією своєї держави, для постійних відвідувачів та гостей представили відкритий перегляд книг «Хай живе козацька слава, хай живе козацький дух», присвячений найбільш яскравим постатям Війська Запорізького. Читачам представлена історична, довідкова та художня література, яка дозволить зануритись у неймовірну атмосферу славних героїчних часів козацької доби, дізнатися, хто такі запорожці, про героїчну звитягу українських вояків, походи, життя та побут козаків на Січі, про славні звичаї, традиції та легенди.
Перегляд книг «Хай живе козацька слава, хай живе козацький дух», присвячений найбільш яскравим постатям Війська Запорізького.
Представлена історична, довідкова та художня література про неймовірну атмосферу славних героїчних часів козацької доби
9 жовтня, в читальну залу бібліотеки, на історично-пізнавальну годину «Козацькому роду нема переводу» були запрошені десять військовослужбовців строкової служби відділу прикордонної служби «Очаків» на чолі із заступником начальника відділу прикордонної служби «Очаків» з персоналу, капітаном Соколовою Надією Костянтинівною.3 військовослужбовці строкової служби прикордонної служби «Очаків» та заступник начальника відділу ПС «Очаків» з персоналу, капіт Надія Соколова
Разом з бібліотекарами всі занурились в неймовірну атмосферу славних героїчних часів козацької доби. Бібліотекарі Солдатенко Олена і Миронюк Валентина провели невелику екскурсію в минуле України, на Запорізьку Січ – перше демократичне об’єднання у світі, Хортицю – осередок козацтва на Дніпрі. Розповіли про виникнення в Україні – козацтва, про їх мужність і силу, хитрість і розум.
Бібліотекарі Солдатенко О. і Миронюк В. провели невелику екскурсію в минуле України, на Запорізьку Січ
Переглядаючи однойменну слайд-презентацію військовослужбовці дізналися про зброю козацьку, мистецтво бою, про оригінальний човен «чайка», який козаки використовували для військових походів, про культурний відпочинок козаків, козацький танець гопак, про Закони і дисципліну на Січі.
Під час перегляду слайд-презентації військовослужбовці дізналися багато цікавого про козцтво
Окремим пунктом зустрічі було знайомство з особливими козаками – характерниками, тими, кого «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали», про те, що вони «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах під водою, брати в руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, перетворюватися у котів…». Недарма прості люди називали їх чарівниками, а попи твердили, що в цих хлопців вселився біс.
Згадали й про славних козаків які залишили свій слід на землі Очаківській, адже серед присутніх на заході воїнів не було жодного очаківця, і ця інформація була для них новим інформаційним відкриттям і знайомством з історією краю де вони несуть прикордонну строкову службу.
У сторінки історії Очакова вписані імена славних легендарних отаманів Івана Сірка, Петра Сагайдачного, Семена Палія, Сидора Білого, Захара Чепіги, Антона Головатого, які самовіддано боролися за звільнення наших земель від татаро-османських поневолювачів.
...У 1659 році військова рада запорожців проголосила Івана Сірка кошовим отаманом Війська Запорозького Низового. Починаючи з 1660 року до 1679 року неодноразово запорізькі козаки під командуванням флотоводця та кошового отамана Івана Сірка здійснювали походи на узбережжя і не раз штурмували фортецю Очаків. У зв'язку з підготовкою до нового наступу султанський уряд ще навесні 1679 р. приступив до спорудження в пониззях Дніпра двох фортець-«городків». Турецький уряд уже давно мав намір збудувати на Дніпрі фортеці, які були б опорними пунктами під час походів на Лівобережну Україну. 25-тисячне військо мало виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов'язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка турецькому султану.
Вусатий, по-центру Іван Сірко на етюді Іллі Репіна
Під Очаковом у полі
Запорізька Січ гуля;
Йван Сірко в хмільному колі
Повстанцем меди кружля.
Над козацьким буйним станом
Засвітила ніч свічки;
Пишуть лист кошем султану
Запорізькі козаки…
(Григорій Громовий «Під Очаковом у полі»).
Зацікавила вояків розповідь про Сидіра Гнатовича Білого, який народився у 1716 р. в старовинній козацькій родині на території сучасної Херсонщини. В молоді роки навчався у Києво-Могилянській академії, але побачивши одного разу запорожця, подався на Січ. Освічений, розумний і відважний осавул завжди відстоював інтереси січового товариства, користувався великою популярністю і повагою.
Звільнення наших країв від влади турків відбувалося за участю українського козацтва. Але волелюбний характер запорозького козацтва не міг подобатися царського уряду, і при Катерині II, як тільки намітилися серйозні успіхи в боротьбі з Туреччиною, Запорізька Січ була скасована. Однак, коли в 1787 р. почалася нова війна з Туреччиною, Г.Потьомкін доручив Сидору Білому, одному з колишніх запорозьких старшин, скликати козаків. У Бериславі зібралося 12000 запорожців. Отаман Білий перейшов з ними на Кінбурнську косу, в колишню запорозьку паланку. Це військо отримало назву «Вірне Військо Запорізьке». У нього були чайки, галери, вони успішно взаємодіяли з російським флотом.
Військо формувалося спочатку в Бериславі (на правому березі Дніпра проти Каховки), потім у Прогноях (нижче по Дніпру), а в кінці 1787 р. кіш розмістився на Кінбурнській косі в Дніпро-Бузькому лимані поблизу села Василькове (очевидно, сьогодні Василівка). Козаки встигли побудувати навіть тимчасову кошову (Олександрівську) церкву.
Козацька кіннота і піхота брали досить активну участь у наземних боях із турками (до речі, в той час проводилася облога Очакова), але особливе значення мали дії козаків у Дніпро-Бузькому лимані та на морі.
21 травня 1788 року, коли козаки зі старшиною і отаманом Сидором Білим перебували на вранішній молитві у своїй церкві, була одержана звістка, що лиманом до коша наближається ескадра турецьких кораблів. Це був направлений султаном під Очаків турецький флот під командуванням кабудан-паші Гасана. Козаки кинулися до своїх човнів й почали готуватися до бою. Але того разу турки вирішили не вв’язуватися в бій і здалися керівництву коша. За кілька днів за наказом Суворова С.Білий зі своїм військом на човнах пробився крізь стрій турецьких кораблів і 3 червня наблизився до російської флотилії, якою командував принц Нассау-Зіген.
Уже 7 червня козацький «флот» показав свою відвагу і вміння виходити з найважчих ситуацій. Того дня піднялася сильна буря в Лимані, великі хвилі били назустріч козацько-російській флотилії, не даючи їй змоги ні маневрувати, ні тим більше рухатися назустріч ворожим кораблям. Тоді за наказом С.Білого козаки налягли на весла своїх човнів, взяли на буксир кораблі Нассау Зігена і, переборюючи опір шаленої стихії і не менш шалений вогонь турецьких кораблів, зблизилися з ними. В ході бою три турецькі кораблі були підірвані й затонули, а кілька інших були сильно пошкоджені. Турки не витримали і їх ескадра, яка на початку бою принаймні вдвічі перевищувала козацько-російську, ганебно відступила. На другий день Потьомкін писав С.Білому «...всякий подвиг, означающий ваше мужество и неустрашимость, производит во мне истинное удовольствие. И так теперь чувствую я оное в полной мере, услышав о храбрых Ваших деяниях во вчерашнем с флотом турецким сражении... Я объявляю всем вам (атаману, старшинам и войску) мою благодарность». За той бій С.Білий одержав чин полковника російської армії. Козаки – учасники цієї битви – одержали по одному карбованцю сріблом.
Наступна битва на воді з турками відбулася 17 червня 1788 року під Очаковом. І знову козаки на чолі з С.Білим проявили незвичайну хоробрість і відвагу. Вони, попри шалений вогонь із турецьких кораблів, сміливо накидалися на них із усіх боків, брали їх на абордаж, наводили на противника жах. Дії козаків і моряків російських кораблів зрештою змусили турецьку ескадру розсіятися. Перемога була повною. Взявши в полон 235 турків, козаки втратили лише трьох козаків, восьмеро були поранені. Серед них був і їх смертельно поранений отаман – Сидір Білий. Наступного дня його відвідав Суворов, який того самого дня доповідав Потьомкіну: «Чаю, Сидор Игнатьевич будет жив». На превеликий жаль «чаяние» Суворова не здійснилося. Сидір Білий був весь порубаний ятаганами. Генерал-майор Михайло Кутузов надіслав йому свого лікаря, але запорізький козак був уже старий, і 20 червня 1788 р. від важких ран Сидір Гнатович Білий – перший і передостанній кошовий отаман Чорноморського козачого війська – помер і з належними почестями був похований у Кінбурнській Олександрійській церкві. Під час похорону попереду російських офіцерів стояв простоволосий Олександр Суворов, а серед запорожців, поруч з Антоном Головатим, був Поль Джонс. Могилу викопали в самій церкві, зверху поклали чавунну плиту. 5 жовтня 1855 року, під час Кримської війни, могилу Сидора Білого потривожили: у Кінбурні висадилися англійці які забрали гармати і плиту. Ні могила, ні сама церква не збереглися. На честь світлої пам’яті першого кошового отамана Чорноморського козацтва, полковника Сидора Білого та всіх православних воїнів, що загинули під час морських походів 21 червня 2008 року була встановлена символічна могила Сидора Білого на місці Кінбурнської фортеці.
Після загибелі С.Білого його наступником і останнім кошовим отаманом Чорноморського козачого війська (пізніше ця посада була ліквідована) став Захар Олексійович Чепіга, який і керував переміщенням чорноморських козаків на Кубань та першими кроками їх діяльності там. Важливу посаду військового судді обіймав другий сподвижник Білого – Антон Головатий. Операціям зі взяття Очакова заважала добре укріплена турецька фортеця на острові Березань у кількох кілометрах від Очакова. Взяти фортецю вирішили чорноморські козаки на чолі з А.Головатим. Переборюючи шалений опір турків із берегових укріплень, козаки вискочили зі своїх човнів, атакували укріплення і в ході впертого бою захопили їх. Проте фортеця трималася. Тоді козаки, не маючи власної важкої зброї, повернули проти фортеці гармати, захоплені під час штурму берегових укріплень. Після виснажливого бою турки здалися. У полон потрапило кількасот турків, були захоплені багаті трофеї. Потьомкін зняв зі своїх грудей Георгіївський хрест і прикріпив його на груди Головатого. Взяття Березанської фортеці полегшило і взяття штурмом Очакова, в якому найактивнішу участь взяли і чорноморські козаки. Очаків було взято 6 грудня 1788 року, в день св. Миколая. В ознаменування цієї події незабаром, у 60 км на північ, на річці Південний Буг було закладено місто Миколаїв.
Тільки в російсько-турецьких війнах в період царювання Катерини II брало участь 22 тис. козаків. У війні 1768- 1774 рр., борючись під командуванням О.Суворова, козаки відзначилися під Кінбурном і Очаковом.
Серед козацьких військ, які були створені Потьомкіним на півдні України, саме військо чорноморських козаків було найбільш організованим, боєздатним і зберегло багаті військові традиції запорозького війська. Не випадково до назви Чорноморського війська додавали епітет «безцінне».
В першу кампанію російсько-турецької війни проти Очакова діяли тільки запорожці, які робили набіги на його околиці. Завдання виконували з блиском. Під проводом знатних запорожців Сидора Білого, Семена Галицького, Олексія Чорного та інших, в один з таких нападів взяли в полон турків і татар 18 осіб, коней понад 20 тисяч, рогатої худоби 1000, овець 4000 і 180 верблюдів, за що отримали подяку від головнокомандувача П. Паніна.
Під час облоги Очакова Потьомкін, викликав до себе Харитона Чепігу і Антона Головатого, розуміючи, що козаки - найдосвідченіші воїни, знають в степу кожну балочку, у моря - кожну бухту, біля Очакова кожен горбок. Адже ще раніше, влітку загін козаків на чолі з отаманом Головатим здійснив зухвалу вилазку, проник в мінарет, обв'язав його очеретом і підпалив. Високий мінарет знаходився біля мечеті. З нього «слуги Аллаха» спостерігали за просуванням російських кораблів і колон в степу. Це був своєрідний сторожовий пост турків, побудований за бастіонами фортеці, (згодом, уже після взяття Очакова, козаки недалеко від мечеті встановили саму найвищу споруду. Вона було орієнтиром і першим навігаційним знаком. Нині на цьому місці маяк.)
Якщо Очаків був «ключем до дверей» в Чорне море, то острів Березань був засувкою до цих дверей. Багато років зміцнювали там свою фортецю османи (турки). Гармати цієї невеликої фортеці діставали своїми пострілами до Кінбурнської коси, не давали російським галерам (суднам) ні вийти в море, ні висадиться єгерам біля стін Очакова. Та фортецю на Березані теж взяли козаки. Здавалося, доля Очакова була вирішена. Але ще місяць трималася турецька фортеця. Гасан-паша тим часом встиг підкріпити очаківський гарнізон і пішов з флотом лише на початку листопада 1788 року.
У славний дні 6 грудня 1788 року, коли штурмували фортецю воїни російської армії, велику роль зіграли і козаки.
Здивувала військових парубків і розповідь про Максима Залізняка, керівника гайдамацького повстання (1768–1769 р.р.), відомого під назвою Коліївщина, козацького отамана, якому за молодих літ, ще до славних історичних подій, довелося наймитувати в Очакові.
З рапорту отамана Тимошівського куреня про Максима Залізняка від 2-го липня 1768 р. є така інформація:
«Счислясь при курене Тимашевском, родился Польской области:[тобто на Правобережній Україні] села Івковец, Максим Жализняк с приходу своего годов с пять находился на заработках в услужении, а в 1762 году, как отсель отлучился, проживал аргатуя [на заробітках за межами Запоріжжя) в Очакове, отколь всяким Промыслом бадался [займався). По бытности же в 1762 г., подпушкарием, как з Сечи отлучился, находился по низу между козаками [тобто, промишляв на рибних промислах в дельті Дніпра], потом в турецком городе Очакове находился в шинковом промисле (продавав горілку), где, будучи обходился ли честно или нет - за отдаленностью не знаєм...».
Протягом 1790-1792 років - 1759 сімей козаків (5068 душ чоловічої статі і 4414 душ жіночого роду) Чорноморського війська оселилися в Очаківському степу, де заснували 25 селищ. Козаки займали ці території до 1793 - 1794 років, а багато поселенців залишилося на прибузьких землях навіть після повного переселення чорноморців на Кубань. Основою господарства залишалося традиційне скотарство, бджільництво, виноградарство, рибальство і соляний промисел. До сьогоднішнього дня в жилах багатьох очаківців тече козацька кров, тож козацькому роду нема переводу.
Розбавив дух свята та патріотизму, возвеличив душі сучасних вояків відеоролик пісні у виконанні Назарія Яремчука «Гей, ви козаченьки!» з епізодами художнього фільму «Тарас Бульба»:
Гей, ви, козаченьки, - вітер в чистім полі,
Научіть нащадків так любити волю.
Гей, ви, козаченьки, - спомин з м'яти-рути,
Научіть минулу славу повернути.
Молоді захисники наших кордонів напередодні Дня Захисника України отримали щирі вітання від завідувачки бібліотеки Ганни Білої, яка побажала всім козацького здоров’я, загартованості тіла і душі, любити Україну, вивчати і примножувати її історію, мирного і чистого неба. Справжній святковий настрій створили подарунки для присутніх, від бібліотеки кожен отримав книгу «Очаків: сторінки історії», а на добру згадку про зустріч залишаться пам’ятні блокноти, авторучки та солодкі смаколики від представників політичної партії «Наш край».
Напередодні Дня Захисника України молоді захисники наших кордонів отримали щирі вітання і подарунки
Захід, метою якого було розширення знань військовослужбовців про історію славного українського козацтва, виховання почуття патріотизму, популяризація надбань і традицій славних запорожців пройшов вдало, із десяти присутніх, четверо виявили бажання стати нашими читачами, прощалися з бібліотекою не на довго, бо особисто вибрали та взяли з собою книги для корисного читання.
Традиційно, всі сфотографувались на згадку і мали змогу першими познайомитись з книгами про історію козацтва, в бібліотеці витав дух патріотизму, почуття гідності за наших видатних предків і гордості за сьогоднішніх захисників України.
Сфотографувались на згадку, в бібліотеці витав дух патріотизму, почуття гідності за наших видатних предків і гордості за сьогодні
Ганна Біла,
завідувачка Очаківської міської бібліотеки