Цікаві факти про біорізноманіття Кінбурнської коси
Кінбурнська коса з прилеглими акваторіями Дніпро-Бузького лиману та Чорного моря вирізняється унікальним біологічним різноманіттям, саме тому вона включена до Смарагдової мережі Європи та знаходиться під охороною РЛП «Кінбурнська коса», НПП «Білобережжя Святослава» і Чорноморського біосферного заповідника.
Як відомо, людська діяльність є одним з суттєвих факторів впливу на біорізноманіття, зокрема в нашій місцині понад 200 років назад були знищені: дикі коні – тарпани, бики-тури, олені, сайгаки, степові тетеруки та інші тварини.
Тарпан
Тетерук
Тур
Протягом минулого сторіччя проведено низку заходів по збагаченню фауни нашого краю мисливськими видами. Деяких тварин випускали на Кінбурнській косі та материковій частині Очаківського району, інші – потрапили сюди з Херсонщини. Розповімо про успіхи та провали цієї діяльності.
Найбільш помітними вселенцями Кінбурнської коси були «плямисті» олені, що походили з стада заповідника «Асканія-Нова».
Олень
Двадцять особин було перегнано в 1957 р. з урочища Буркути (Херсонщина, нині територія НПП «Олешківські піски») на лісостепові ділянки Чорноморського заповідника. За відсутності природних ворогів та завдяки охороні чисельність тварин швидко зростала. На Солоноозерній ділянці заповідника, що межує з Миколаївською областю та знаходиться неподалік від с. Геройське, у 1963 р. налічувалось 69 оленів, а через десять років мешкало біля 400 тварин! Для забезпечення оленів питною водою навіть були влаштовані копанки, в які помпами підкачувалась прісна вода. Оскільки ділянки заповідника не огороджені, стада оленів паслися і на Кінбурнській косі, зокрема біля Волижиного лісу.
В зв’язку з перенаселенням тварини почали знищувати лісові культури, тому з 1971 р. на них було відкрито полювання та проводився їх відлов. З початку 1990-х рр. чисельність оленів починає стрімко знижуватись в наслідку браконьєрства та збільшення чисельності вовків. За різними даними на Нижньодніпровських пісках ще мешкає 10-15 особин оленів, але на Кінбурнській косі їх вже не спостерігали більше 20 років.
По-суті, оленів можна вважати зниклим видом. Також на території мисливських господарств Херсонської області з середини 1960-х рр. до кінця 1980-х рр. неодноразово випускали шляхетних оленів, але вони не прижились через полювання та схрещувались з більш численними благородними оленями.
Інші види – оселенці менш помітні, але добре прижились у нашій місцині та відомі багатьом місцевим жителям.
Єнотовидний собака на Кінбурнській косі з’явився в 1950-х рр. і успішно прижився.
Єнотовидна собака
Розселення цього виду в Херсонській області було розпочато в 1936 р., з метою отримання цінного хутра. Ця хижа тварина, в нашій місцевості відома під назвою – єнот. Насправді вона не має ніякого відношення до справжніх єнотів, а є представником родини собачих, куди входять також добре відомі лисиця, вовк та шакал. Інші назви цього ссавця – усурійський або сибірський єнот (мангут). Єнотовидна собака зазвичай активна вночі, полюбляє вологі місця, в нашій місцевості це плавні, морські острови. Тварини добре плавають. Живляться єнотовидні собаки тваринною та рослинною їжею: жаби, миші, птахи і їх яйця, вужі, молюски, комахи, риба, плоди та ягоди. Відомі випадки нападів на домашніх птахів. В пошуках здобичі можуть проходити до 10 км за ніч. У цих тварин є кілька унікальних особливостей, які відрізняють їх від інших собачих. По-перше, вони в сурові зими можуть залягати в сплячку, по-друге, при небезпеці вони можуть вдавати з себе мертвих тварин. Природний ареал виду охоплює південь Далекого Сходу, Східну Монголію, Східний Китай, Японію, півострів Корея, Північний В’єтнам.
З Північної Америки завезли та цілеспрямовано розселяли по водоймах України гризуна – ондатру. В плавнях нижнього Дніпра тварин вперше випущено в 1944 р. На Кінбурнській косі ондатри вірогідно з’явились в 1960-х рр. де живуть і по цей час.
Ондатра
Ондатра полюбляє водойми, що заросли водною рослинністю. Живе в норах, або будує «хатки». За рік має 2-3 виводки.
До речи єнотовидна собака та ондатра мешкають і на материковій частині Очаківського району.
Білка (інша назва вивірка) була завезена в 1980-х рр. з Криму та з Киргизії в лісові масиви Нижньодніпровських пісків.
Білка
З того часу тварини спостерігаються на Кінбурнській косі. В останні десятиріччя до нас потрапляють також білки, котрі розселяються природним шляхом по лісах долини Дніпра. Крім типово забарвлених рудих, інколи трапляються сіро-руді особини.
Гніздо білки
На вершинах дерев білки будують гнізда з тонких гілочок – «гайна». Мають звичайно 2 виводки на рік. На материковій частині Очаківського району білка поки не виявлена, хоча вже мешкає в м. Миколаїв.
На Очаківщині також проводилось розселення річкового бобра і фазана. Фазан успішно прижився та є цінним мисливським видом.
Фазан
Річковий бобер в останні роки регулярно спостерігається на Кінбурнській косі та навіть у м. Очаків на причалі, але не розмножується.
Фото бобра зробила З.Д. Куцька
--- Читайте также: ---
Черговим прикладом збагачення фауни Очаківщини є поява річкового бобра.
В 1931 р. на Кінбурнській косі було випущено понад тисячу диких кроликів які протягом двох років були винищені хижаками та хворобами.
Кролики
Таким чином, завдяки цілеспрямованому розселенню тварин, біорізноманіття Очаківщини поповнилося єнотовидними собаками, ондатрами, білками, бобрами та фазанами. А благородний олень та дикий кролик нажаль не прижились. Але на Кінбурнській косі мешкає табун здичавілих коней, але це інша історія.
Як показала практика, досліди по збагаченню фауни новими видами потрібно проводити з великою обережністю. Наприклад, єнотовидну собаку розселяли для отримання цінного хутра, а отримали ще одного хижака. Інші види теж втратили своє значення як мисливські види, в наслідку зменшення попиту на хутро. Є приклади, коли немісцеві види починають витісняти місцеві. Наприклад, на теренах України американська норка – витісняє європейську.
Для довідки. У 2000 р. Генеральна Асамблея ООН оголосила 22 травня Міжнародним днем біологічного різноманіття. Дещо раніше, у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була підписана Конвенція про біологічне різноманіття. Основною метою документу є збереження біологічного різноманіття на генетичному, видовому та екосистемному рівнях. Україна приєдналась до Конвенції у 1994 року, а також ухвалила ряд законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття.
Під поняттям «біорізноманіття» розуміють сукупність усіх видів живих організмів, від бактерій до ссавців, невід’ємною частиною яких є людина.
Біорізноманіття Кінбурнської коси є унікальним і потребує нашого дбайливого ставлення!
К.О. Редінов
зооолог РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава»