Очаків у відзеркаллі золотого віку
230 – річчю взяття фортеці Очаків присвячується
Давно відшуміло ХVІІІ ст. На зміну прийшов ХХІ вік, а навколо властителів дум великих, киплять чвари, сперечаються різні точки зору. Перед нами, невідомі горизонти людського життя. З того часу, як бачимо, пройшло більше як два століття, а в нашому житті, так і не з’явилася Людина, спроможна зрівнятися з ним розумом, своїми справами і розвитком прекрасного куточка Півдня України.
Імператриця Катерина ІІ готувала вірші для зустрічі свого любимця, талановитого, мудрого державного діяча Світлійшого Князя Таврійського Григорія Олександровича Потьомкіна, осипаного чинами, почестями, орденами від різних дворів, коли він повертався в Петербург після взяття ОЧАКОВА 6 грудня 1788 року. Зустріч тріумфатору – переможцю готувалась масштабною. Все повинно було блищати і сяяти разом з Імператрицею. Навіть його противники і недоброзичливі вельможі, забули на певний час, про свою злість і ненависть. Всі розуміли, що тільки взявши Очаків, Імперія твердою ногою стала на берег Чорного моря. Оволоділа ним. Практично заявила своє володіння на землі між Бугом і Дністром. З того моменту, як прийшла звістка в Петербург, що 6 грудня 1788 р. пала твердиня Очаків, «пешец, всадник и флот турецький», пройшло багато часу. Тим не менше, до сьогоднішнього дня не втихають суперечки: що заважало Потьомкіну взяти Очаків в рамках одного місяця, як на це сподівалась Катерина ІІ ?
Про штурм турецької твердині написано багато книг, статей. Кожна із них по своєму розповідає про ці трагічні події. Одні зосереджують увагу на «потёмкинских деревнях», на державних марнотратствах, на його нерішучості при облозі фортеці. Розповідають любовні пригоди. Інші, детально перевіряють, аналізують, спів ставляють різні доступні джерела, і тоді перед нами постає Величний, мудрий діяч, який піклується про своїх воїнів, їх стан здоров’я. Він уміє гарно веселитися, але при цьому, тяги до діяльності, у нього не відняти. За 55років життя він освоїв Північне Причорномор’я, безкровно приєднав Крим, створив Чорноморський флот, добре знав і цінував військовий талант козаків. При ліквідації Січі, із запорожських козаків, створив нові регулярні частини, які відіграли вирішальну роль у звільнені не тільки фортеці Очаків, а й всього побережжя Чорного моря від Отаманської порти. Потьомкін заклав нові міста: Херсон, Миколаїв, Катеринослав. Досяг великих успіхів у військовій справі: став генерал-фельдмаршалом, Президентом Військової Колегії. Йосип ІІ присвоїв Потьомкіну титул князя Священної Римської Імперії, а Катерина ІІ – Світлого Князя Таврійського. Відомо, що всі ці звання просто так не давалися. Треба бути гідним, щоб їх отримати.
«Штурм Очакова» Гравюра А. Берга, 1792 г.
На жаль, при в сих цих досягненнях, ще й сьогодні, продовжують жити різні міфи, безпідставні звинувачення. На мій погляд, противники, недруги, зависники слави і успіху Григорія Олександровича, від заздрощів були зацікавлені, щоб спаплюжити і принизити ім’я Великої особистості, оскільки самі досягти таких вершин, не могли. Приємно відмітити, що при Катерині ІІ були і ті, хто захищав від всіх пліток не тільки князя при дворі, а і наше місто з його округою. Серед них головний кореспондент Грановський. Коли при звістці про взяття фортеці острова Березані, один вельможа запитав: «Що таке Березань ?» - Грановський коротко, але дотепно, пояснив: «Березань для Очакова, це те саме, що Кронштадт для Петербурга!».
6 грудня 1788 року – у 2018 році - ювілейна дата - 230 - ті роковини штурму і взяття фортеці Очаків. А відвоювати, по-новому укріплений турецький Очаків у могутньої Османської Імперії, було не так легко, як думали деякі, в тому числі і Імператриця. Не буду розповідати про цю визначну подію, вона добре висвітлена в літературі, але деякі моменти, пов’язані з ходом військових подій, хочеться нагадати, щоб зрозуміти: чому готувались до штурму півтора роки, а фортеця взята була всього за 1 годну 15 хвилин. Для цього варто подивитись на нашу армію, яка вирушила в похід, як писала Катерина ІІ туди, де «ещё наши пистолеты не стреляли» і зробити правильний висновок, а не шукати винного в особі Г.О.Потьомкіна.
Війна Росії з Туреччиною була оголошена 7 вересня 1787 р.. На штурм Очакова було відправлено дві армії: одна, кількістю 38000, підпорядкована Румянцеву, інша, кількістю 78000 – Г.О.Потьомкіну. Так було на паперах. Імператриця сподівалася, що можна взяти Очаків протягом місяця. Важко було передбачити, які випробування чекали військових в Очаківських степах. Вичерпну відповідь дають архівні матеріали, листування різних особистостей, періодичні видання Золотого віку.
Сформована армія, сповнена сил і відваги, розпочала свій нелегкий похід до кордонів Північного Причорномор’я. Війська тягнулися від Дніпра до Бугу і Очакова. Перехід був дуже тяжким. Гіршим, ніж Суворова через Альпи. Солдати не звикли до голого степу, на якому не було жодного кущика і деревця, де б від сонячної спеки, виснажений солдат, крокуючи невідомим шляхом, без достатньої кількості води, міг би перепочити. Думали лише про те, коли це скінчиться. Складалось враження, нібито татари спалили степ перед війною. Звідки воїнам знати, що в цій місцевості, все зеленіє лише до червня місяця, а потім під палаючими променями сонця, згорає, залишаючи для життя лише коріння. Не дарма, широкий, вільний, український степ, після спустошення татарами, отримав назву «Дике поле». Корму для коней, волів, які тягли важку артилерію не було. Незважаючи на всі негаразди, Потьомкін не падав духом, посилав листи Всемилостивій Государині: «Я піду і буду діяти, не дивлячись на новини моєї піхоти, яка майже вся із рекрутів: я скрізь собою стану показувати приклад, з охотою принесу в жертву життя своє, Вам, моїй Матері, Державі і можна сказати Християнству, надіюсь безперечно, що Бог мені допоможе». /Русская старина, 1876, липень. с 460./
В цей час не було достатньої кількості коней для перевезення артилерії. Не вистачало пороху, ядер, бомб для флотилії. Мало того, що військового спорядження не вистачало, його треба було ще зібрати, приготувати, перш ніж наступати. Кількість військових, відправлених на війну, не відповідала дійсності. Та й ті, що були, не всі дійшли до Очакова. Одні повтікали, інші, не витримавши спеки, хвороб, на завжди залишили свої душі в степу. Не краще відобразилося на війську відсутність продуктів харчування. Все це разом, затримувало пересування війська. Та й чекання тих частин і обложних засобів, які мало по малу підходили, переправляючись через балки та яри, по яких нелегко було їхати з артилерійськими возами, не сприяло своєчасному прибутті війська під Очаків.
- «Я був би уже на Бузі,- повідомляв Потьомкін 19 травня Імператрицю, - але присутність моя тут потрібна для заохочення задніх, щоб скоріше йшли».
19 червня він був уже під Солонихою, тобто верств 50–60 від Очакова. 16 батальйонів піхоти і частину обложної артилерії, віх хоч і переправив через Бугський лиман біля Руської коси (Воложська коса біля с. Парутино), але від сильної бурі з дощем, Буг «зробився непідступним ». Прийшлося шукати іншу переправу для останніх. Згодом місце було знайдено. Переправу через лиман було здійснено. 7 липня він, уже з під Очакова відправляв захоплені запорожцями, у розбитого ними турецького флоту, прапори і знамена, одночасно повідомляючи Імператрицю: «Чекаю облогової артилерії, яка частинами підходить. Корму для коней у нас майже немає». /Рус.старина.1875, травень./. Тільки той, хто бачив влітку Очаківський степ, знають, що таке коли немає корму. А у відповідь йому, вона повідомляла, що жара в Петербурзі досягає 39,5 градусів тепла. Ось звідки та «неквапливість», про яку полюбляють приписувати Потьомкіну деякі байкарі, не дослідивши реальних обставин.
В другій половині травня з 40000 регулярних військ і 6000 козаків, Потьомкін переправився через Буг. 28 червня він уже був під стінами Очакова, подолавши за неділю тільки 40 верст, зупиняючись скрізь, де находив умови для життя. Григорій Олександрович просив Імператрицю про поповнення армії. З Петербурга надійшла відповідь: «Рада тобі дозволити зібрати військо, але не знаю, чи буде у мене на прибавку війська кошти». В липні послала йому на допомогу морських офіцерів, в серпні – гармати, отримані із Англії. У вересні, відносно нового набору ще раз підтвердила, важко тепер що не-будь виправити. Закінчила своїми настановами: скорішого взяття Очакова, більш всього берегти людей, дай, Боже, щоб взяв Очаків без будь - яких втрат, бо її це страшенно лякає, хворих багато, про це жалкує. Вона з жахом дізналася про два нещасних випадки, де люди дарма загинули від бомбарди, яка розірвалася під час вистрілу.
Ось уже перед ними довго очікувана фортеця Очаків. Можна і штурм починати, але чим? Красномовна картина постає перед нами із листа де Ліня, офіцера, який перебував на російській службі, і писав Імператору Йосифу ІІ: «Якщо б у нас були продовольчі запаси, ми б рвалися в похід. Якби ми мали понтони, то отримали б можливість переходити через річку; якби у нас були бомби і ядра, ми б приступили до облоги фортеці. Ми не додумалися запастись всім цим, і тепер князь наказав привезти ці речі по пошті». /Журнал Нар. Просвещение. 1873, серпень, с. 385./.
Варто до цього додати, що по прибуттю під Очаків багато днів чекали точних планів розміщення фортеці із Франції, куди відправили своїх агентів. Ці матеріали необхідні були, щоб дізнатися про слабкі місця фортеці і як взяти її з найменшими втратами людей. А поки, в 40 градусну спеку, рили окопи, траншеї, отримували від своїх розвідників, яких посилали до фортеці в ролі купців, повідомлення про внутрішні переміщення відомості про підготовку до оборони, відбивали вилазки турків. А їх було аж чотири. Під час однієї із них був поранений О.В.Суворов. Йому прийшлося залишити позиції, відправитися на Кінбурн, і подальшої участі в штурмі фортеці Очаків, він не приймав. В цей час проводились операції зі знищення могутнього флоту Отаманської Порти в лимані і на морі. Належне треба віддати героїзму запорожських козаків, які на своїх чайках вступали в бій з міцними трищогловими турецькими кораблями, брали їх на абордаж, спалювали і наводили неймовірний жах на турків. На жаль надати допомогу лісом, який так необхідний був Потьомкіну для ремонту Чорноморських кораблів, які виходили із строю після бою, Імператриця теж не могла. На все у неї була відповідь: «…соглашаюсь, что трудности в починке кораблей весьма понемательны, понеже места безлестныя около Черноморских наших гаваней.» - для чого радила Потьомкіну наказати, для майбутніх поколінь, жменями розкидати дубові жолуді. Пізніше він виконає і цей наказ Імператриці. У збудованому ним місті Миколаєві, посадить дубову рощу, від якої згодом, і сліду не залишиться. Один із мікрорайонів міста - Дубки, буде нагадувати нам про ці події лише назвою, а пізніше (у наш час) молоде покоління все ж таки посадить дуби. Як бачимо, правителі завжди зазіхають на чужі території, прагнуть захопити їх, але роблять це ціною неймовірних втрат людського життя, яке для них, нічого не значить.
14 листопада 1788 року Потьомкіну хотілося повести війська на штурм фортеці, але хуртовина була настільки велика, що кораблі наші в лимані, здвинутися з місця не змогли. Вони повинні були тримати наступ з моря і не дати можливості турецьким кораблям вийти в море. Погодні умови для цієї операції були несприятливими. Сніг і заметіль «необычайные» по його словам, продовжувались, і 24 листопада в день іменин Катерини ІІ. князю дуже хотілось відзначити цей день, день іменин Імператриці, великим подарунком – штурмом і взяттям фортеці Очаків. На жаль, одного бажання було мало. До бою треба готуватись. Тільки 1-го грудня був складений начальником інженерних робіт Меллєром, план атаки штурму фортеці.
Наступило 6 грудня, День Святого Миколая, гаяти часу не можна було. Адже всі російські битви, які проводились у Великі релігійні свята, були успішними. І воїни, зморені хворобами, голодом і холодом о 7 годині ранку в 23 градусний мороз розпочали штурм фортеці. Наступ вівся з усіх сторін 6 колонами, у кожної своє завдання. З лівого флангу Меллєр повинен був увірватися в фортецю через пошкоджений бастіон у Водних воріт, провести пальбу із резервних батарей,і відкрити ворота Гасан - пашинські та Стамбульські, для входу інших колон. Діяли швидко і рішуче. Завдання було виконано. Він був першим, хто ввійшов в фортецю. Рви у Стамбульських воріт, глибиною у 3,5 сажні, були заповнені трупами, по яким військо проходило в фортецю. Турки пощади не просили. Солдати з неймовірною силою виливали злість на кожному, хто їм зустрічався, забувши про гуманний наказ Потьомкіна. В 15 хвилин на 9-ту втихли всі постріли. Не вщухав лише стогін вмираючих і неймовірні крики матерів, які захищали своїх дітей від смерті.
Головнокомандуючий, який розраховував на успіх, обманувся в одному. Він навіть припустити не міг, що його наказ про пощаду переможених, може бути не виконаним. Саме цього він не хотів бачити на власні очі. Король Йосип ІІ писав про це: «Розрушати один за другим бастіони фортеці шляхом гармат за правилами Європейської науки – він міг, а бачити і чути нелюдську бійню, це було вище його сил». Одну годину 15 хвилин 6 грудня 1788 року він провів у відчаї, то сідав у підніжжя своїх батарей, притискаючи голову двома руками, то підскакував, прислухаючись «к бранным крикам», які доносилися з фортеці і повторював лише два слова «БОЖЕ, ПОМИЛУЙ!».
Згодом Очаківський комендант, якого взяли в полон, запитає його: «Я свій обов’язок виконав, а ти?». Відповідь: «Доля вирішила все».
Турків було убито – 9500, 4000 взято в полон. Російських воїнів загинуло – 2500, 1 генерал - майор, 1- бригадир і 147 офіцерів.
Увіковічити пам'ять цих подій, планувалось постановкою пам’ятника, на який потрібно були кошти у сумі - 5000 рублів. Якщо це було б виконано, то в місто Очаків – колишній ключ від Чорного моря, з’їхалися б на святкування такої значимої події всі знаменитості того часу, а в наш час всі, поцінювачі історії, направляючись в Миколаїв чи Одесу, обов’язково заїжджали до Очакова, поглянути на пам’ятник, в якому виразилась громадянська позиція очаківців. Але, реалізувати цей задум, не представилось можливості. Дума міста Очакова відхилила цю пропозицію і згідно з повідомленням в газеті «Одесские Новости» постановила відзначити сторіччя штурму фортеці Очаків – «сімейно», як прийнято говорити «по своїм можливостям». Крім цих поминок, Дума постановила: назвати в знак штурму і взяття Очакова – морехідне училище, якщо воно буде тут відкрите «Екатериненським».
Як бачимо, хто воював, а кому лаври повинні дістатись. Взагалі, ідея відкриття в Очакові морехідного училища, дуже слушна. Кому, як не нам готувати морські кадри. Гадаю, якщо б Григорій Олександрович Потьомкін був сьогодні серед нас, цей би заклад давно б існував в Очакові. Нажаль, що така велична особистість, не скоро появиться в нашому місті.
Хочеться, щоб наше місто розвивалося, щоб про нього знали не тільки в Україні, а й далеко за її межами, щоб люди не покидали наше приморське місто. Адже для цього у нас є великий культурний і історичний потенціал. Нажаль, навіть ця значна подія, залишилась поза увагою керівників міста.
Краєзнавець Світлана Коржова