Очаковщина в 1944 р. Незабутні роки
31 березня 1944 року. Ця дата стала визначною в житті кожного жителя нашого приморського міста. Очаків був звільнений від німецько-фашистських поневолювачів.
Радісну звістку цю першими повідомили працівники міліції, очолювані майором Корольковим, та державної безпеки. Однак ще 1 квітня очаківці чули рушничні постріли. В цей день, злодійкувато відстрілюючись, тікали з міста останні на смерть перелякані румуни.
Мене було призначено першим секретарем райкому партії. Незадовго до цього мені довелося познайомитись з Гаврилом Прокоповичем Марченком, який теж одержав призначення в район як уповноважений комітету по заготівлях.
Вийшовши пішком з Миколаєва, а тоді і думати не доводилось про який-небудь транспорт, не говорячи вже про коней, за Кам’янкою зустрічаю колону. Це йшли люди, мобілізовані в армію польовим військкоматами.
Показавши своє посвідчення лейтенанту, що їх супроводжував, я одержав дозвіл відібрати тих людей, котрі раніше працювали трактористами чи комбайнерами. Таких виявилось 12 чоловік. Залишившись з ними, я добре розумів, що мало хто з них ще повірив у те, що сталося в цю мить…
• Скільки у вашому колгоспі є тракторів, комбайнів, причіпного інвентаря? – запитую. У відповідь – жодного…
Розговорившись, я дізнався, що біля Турчанового в яру вони бачили раму від колісного трактора - ось вам і перше завдання, - продовжую, - найближчим часом поставити на колеса цей трактор?
В ті важкі роки не могло бути й мови про запасні частини, двигуни, колеса тощо. Дим і не погаслі попелища довго ще курилися, нагадуючи про війну. Битва з ворогом ще продовжувалася. Батьківщині потрібний був хліб, потрібна була самовіддана праця всього народу. І люди працювали, перемагаючи хворобу, сон, голод і холод.
В травні-червні 1944 року у нас в районі стали до ладу два колісних трактори, два комбайни і молотарка. До всього цього додавалося 7 поранених коней, 70 корів, котрі були в особистій власності населення.
На той час на Очаківщині було 37 колгоспів. А в таких селах, як Кам’янка, Куцуруб, Бейкуш та інших населених пунктах існувало по п’ять колгоспів.
Запам’яталась на все життя перша післявоєнна посівна в районі. Потрібно було засіяти ранніми зерновими 12 тисяч гектарів орної землі. Засівали площу вручну, боронували коровами і кіньми. Важко було виборювати врожай в цих умовах.
Зате скільки було радості і гордості за свою працю, коли одержали в перший же рік мирної праці високий врожай зернових. Жінки серпами і косами косили дорідну пшеницю, в’язали її в снопи. Тоді були організовані ланки, в які входило по 10 жінок. З колгоспу в колгосп переїжджали два комбайни та жатка і там молотили хліб.
Тоді наш район першим в області виконав план продажу хліба державі. З кожного колгоспу коровами, запряженими у вози, транспортували зерно на Очаківський хлібоприймальний пункт. Добре і вміло працювали трудівники колгоспних ланів. І земля віддячила хліборобам. По 3 кілограми хліба на трудодень одержали колгоспники. Господарства мали змогу створити страховий, насінний, фуражний та інші фонди.
Восени колгоспи району одержали значну кількість коней від Армії. Перший раз – 75, другий – 100 голів. Це багато що значило для господарств на даному етапі. Згодом район від держави одержав і перших сім вітчизняних колісних тракторів, деякі причіпні знаряддя.
Бережно, по-господарськи експлуатували техніку перші всіма шановані наші механізатори протягом всього року. А взимку ретельно ремонтували трактори. Готували їх до весни переможного року.
І.Ковальов
Газета "Очаківський тиждень" №96 от 08.03.2020 г.