Легенди Чорноморки




Легенда про назву села Бейкуш

Село Чорноморка до середини минулого століття носило назву Бейкуш і складалося з двох частин: Малий i Великий Бейкуш. Існує декілька легенд про виникнення назви. Одна говорить, що за часів османського володарювання в наших південних степах, у цій місцевості проживав багатий сановник, i від його імені походить назва села.

За іншою — тут проживали заможні люди, тому поселення називали Багатий куток або Бейкуш.

Є ще одна легенда. Коли на наші землі вчиняли напад рiзнi завойовники, вони намагалися заскочити місцевих зненацька. Ті ж, переховуючись серед зелені, проганяли загарбників зі словами «Бий кущі».  Цей вислів поступово перетворився на Бейкуш.

Записано від Федорових Ольги Володимирівни та Василя Федоровича влітку 2009 року/ упор. В. Марченко


Легенда про бейкушську криницю     

Наші діди та прадіди були добрими господарями. Саме вони залишили спадщину, яка в наших краях така життєво необхідна – це криниці з джерельною водою, викладені каменем.

Свого часу турецькі загарбники цінували наш край за багатство природи: землю — за родючість, воду — за цілющі властивості та смакові якості. Тюркською мовою назва «Бейкуш» перекладається як «великий куш».  «Бей» турецькою означає багатий, великий; «куш» — кут, місцевість, сторона. Отож, разом і означає: багата місцевість — Бейкуш. І криницю на Малому Бейкуші з давніх часів по цей день жителі величають «бейкушською».

Шукали воду методом «лози».  Такі місця водяних потоків знаходяться в балках і спрямовані у бік лиману і Чорного моря. Люди займалися виноградарством. А виноградна лоза потребує не тільки гарячого сонця, а і чистої джерельної води.

Пошуками води займалися особливі люди — «лозошукачі».  Такий спосіб пошуку водяних потоків під землею відомий з прадавніх часів, використовується і в наші часи.

З криниці, яку згодом відшукали школярі, брали воду жителі двох вулиць. В голодні 30-ті роки, в лихолітні часи Другої світової війни криниця була надійним джерелом цілющої води, яка вгамовувала не тільки спрагу, а й надавала сил і енергії людині. Сторожили кажуть, що «як п’єш воду з цієї криниці, то не можеш напитися: така вона смачна».  При цьому згадують дідів та прадідів, які громадою викопали та збудували криницю для потреб усіх людей.

Записано від місцевої жительки Віри Григорівни Кучеревської в липні 2009 року/ упор. Т. Олейніченко

Легенда про Щемілівську криницю  

Давним давно на шляху до Чорного моря, де плинуть води Березанського лиману, стояв хутір. Жили там мати з сином. Сама вона ростила синочка.

Настав час сину збиратися в далеку дорогу, в далекі краї, та не мав, що взяти з собою в далеку дорогу. А серце матері краялося в смутку, щеміло від розлуки з сином. Часті сльози лилися з її очей. Та сльози матері чудодійні. Краплина до краплини зібралися вони в заглибленні з каміння у створеній природою криниці. А де краплина потрапила на землю, виросла розкішна яблунька. Згодом зацвів яблуневий сад.

У дорогу мати проводжала сина з яблуками та флягою цілющої води. Цю місцину люди назвали «Щемілівкою», а криницю за назвою місцини. Ця прадавня назва і зараз існує. На хуторі тепер побудовано багато хат. Створилося велике село. Та жителі не забувають назви «Щемілівка».

Записано від місцевої жительки Євгенії Федорівни Бородиної в липні 2009 року/ упор. Т. Мелентьєва

Газета «Очаківський тиждень» №109 от 05.07.2021г.