Тут пахне гарячим хлібом
Ще в 1936 р., коли досвідченому майстру хлібопечення Андрію Васильовичу Передерію не було й 16 років. пішов він працювати в пекарню Очаківського міського спожив товариства.
- Що то була за пекарня? – згадує Андрій Васильович ті перші роки розвитку індустрії і випікання хліба у приморському місті. – Це було підвальне приміщення, а в ньому жарові печі, які опалювались бур’яном, соломою і дровами. Така була та, з дозволу сказати, пекарня. Заміси тіста здійснювались вручну. Ємкість замісу становила 60 відер води на 12 мішків борошна. Це був будинок якогось приватного власника, який в свій час займався випіканням хліба. Розташований був в тому місті, де проживав відомий художник-маринист Судковський. Потім пекарня знаходилась на розі, де зараз розташований «Комсомольський магазин». Тут випікання хліба уже здійснювалось за допомогою рідкого палива. В Очакові в той час було три невеличкі пекарні з примітивним обладнанням. В 1936 році водопроводу в місті не було, тому воду для випікання доставляли з лиману. Тільки в 1939 році було споруджено більш-менш справжню пекарню, яка проіснувала до 1965 року – року відкриття в Очакові нового хлібозаводу. В 1955 році Андрія Васильовича було направлено до Києва на курси технологів по хлібопеченню. Цілий рік навчався на цих курсах. Повернувся до Очакова, почав впроваджувати техніку у хлібне виробництво. Але люди боязко переходили на тістомішальні машини і продовжували, за звичкою робити заміси тіста у великих чанах вручну. Доводилось зачиняти цех, де були розташовані корита, на замок і примушувати майстрів працювати на машинах. За добу завод випускав до 30-35 тонн високоякісного хліба, а також хлібобулочних виробів різних видів.
1967 р. Завод досягнув проектної потужності – 25 тонн виробів за добу. Значний вклад в цю справу вніс ветеран-старший майстер Андрій Васильович Передерій. За його участю на заводі введено в дію дріжджове відділення і автоматизовано процес подачі солі через дозатор, що позитивно позначилося на підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якості печеного хліба. Робітники власними силами зробили монтаж обладнання кондитерського цеху і освоїли виробництво кондитерських виробів. Тільки за літній сезон 1967 р. було відправлено в продаж 384 кг тортів, 1270 штук кексів, 257 кг рулетів, 98 тисяч штук пиріжків і 250 кг бесквитів. Після введення в експлуатацію ошпарю вальної камери на 25% збільшилась продуктивність кожної зміни на випіканні бубличних виробів. Сумлінно працюють на заводі робітниця Клавдія Петрівна Богучацька, старший кочегар Микола Кубишкін, змінний слюсар Григорій Харченко. Директор П.Чернишенко
1968 р. Серед кращих майстрів хлібного виробництва директор називав Єлізавету Антонівну Комісаренко, Катерину Павлівну Ножко, майстра кондитерського цеху Людмилу Павлівну Тюпу, технолога заводу Євдокію Миколаївну Проскуренко
Е.А.Комисаренко, Тамара Шириченко, Юлiя Бондаренко
1969 р. Ще підходиш до воріт хлібозаводу, а вже чується приємний запах печеного хліба, хрумкої скоринки. Біля одного з приміщень – машини одна за одною навантажуються бубликами, тортами і, зрозуміло, запашними українськими паляницями.Чиї умілі руки так подбали, щоб робоча людина сіла до столу обідати і згадала теплим словом пекаря? На зміні бригада, очолювана Валентиною Матвіївною Гончаренко. Свій шлях хліб бере від хлібоприймального пункту. Вантажники Пономаренко, Бородько, Шалаболін доставляють борошно на завод, а з цеху просіювання розпочинається процес випікання.
- Давайте зайдемо в дріжджовий цех, - пропонує лаборантка Валентина Сичова. Тут Люся Карпенко на машині «Стандарт» готує заварки, тобто житнє борошно змішує з гарячою водою і наставляє для закисання.
- Цей закислий затір, - пояснює Люся, - розчиняю водою і готуються рідкі дріжджі. А вже на них замішується опара. Незважаючи на те, що всі процеси вимагають певного часу, на змінах затримок немає, майстри готують опару одна одній. Після 4-5 годин додаються в опару компоненти: борошно, цукор, сіль, олія та інше. Все це автомати перелопачують. Тісто сходить. Етап розробки. В тісто роздільному цеху три машини відокремлюють однакові шматки маси. З цією роботою успішно справляється Ганна Сачин. Коли спостерігаєш за роботою молодої робітниці, то підмічаєш, як захоплено, вміло вона керує автоматами. Повністю віддається справі. Процес майбутнього хліба наближається до кінця. Молоді робітниці Люба Руминська, Віра Мунтян завантажують пруфер. Пруфер складається з люльок, на яких встановлені форми. От саме в ці форми робітниці кладуть тісто і через 40-45 хвилин відправляють в піч. Робітниці Лідія Запорожан, Любов Кубишкіна, Таня Рябчук, Марія Жвирбля вчасно завантажують печі. Кочегар М.Кубишкін стежить за випіканням хліба. Тут вже так треба «кочегарити», щоб ота смачна скоринка викликала слинку в споживача. І ось результат. Робітниця Юлія Бондаренко заповнює лотки запашним гарячим хлібом, що по конвеєру біжать до неї.
- У нас лише хлібо-булочних виробів випускається більше 10 найменувань, - говорять експедитор Л.Шаноєва і зав. виробництвом А.Передерій. Вироби нашого заводу відправляються не тільки по всіх селах Очаківщини, їх постачаємо жителям Березанського району і м. Миколаєва. Останнім часом на заводі стали випікати хліб за новою технологією.
Піти з заводу, не познайомившись з кондитерським, було неможливо. В цеху стояв солодкий специфічний аромат.
Завод 60-х поставляв продукцію у два райони: Очаківський і Березанський. Крім того, два рази на тиждень завод доставляв хліб у магазин «Колос» до Миколаєва.
Отака «пекарня» була в Очакові.
Подг. Сергей Кузнец
по материалам газеты «Чорноморська зірка»
Газета «Очаківський тиждень» №104 от 20.02.2021 г.