Ілона Горбенко: «Я хочу зробити усе можливе, аби моє місто стало кращим»
Кожен з нас про щось мріє, але не кожному вдається досягти успіху на шляху до мети. Заважає нерішучість, страх, лінощі. І ми знаходимо купу причин, щоб виправдати себе і свою бездіяльність. Але це не стосується моєї нинішньої співрозмовниці.
Про таких, як Ілона Горбенко, кажуть: «she made herself», тобто «вона зробила себе сама». Рішуче попрямувавши колись з Очакова до столиці назустріч своєму покликанню дівчинкою, завдяки цілеспрямованості, наполегливості та працелюбності, їй вдалося реалізувати омріяне, здобути дві вищі освіти, стати справжнім фахівцем своєї справи й досягти визнання у обраній галузі. І ось тепер вона повернулася до рідного міста, яке всі ці роки було джерелом її сил і натхнення, щоб віддати йому данину своєї любові, допомогти змінитися на краще, стати сучасним, зручним і комфортним для життя. Адже воно гідне, щоб ним захоплювалися і пишалися.
Ми зустрілися з нею, аби докладніше поговорити про це. - Ілоно Юріївно, розкажіть трохи про себе. Звідки у Вас така пристрасна любов до Очакова, що змусила знехтувати перевагами столичного життя і повернутися до маленького провінційного містечка у не найкращі для нього часи?
- Дякую, що запросили мене дати інтерв’ю для знакової газети, що має 101 рік видання - «Черноморська Зірка». Вдячна редакції, за збереження і продовження кращих традицій періодичних видань. Народилася я в Очакові 20 лютого 1978 року. Любов до нашого рідного краю передалася мені від мами, Світлани Іванівни Коржової, яка все життя присвятила вивченню його історії та культурної спадщини і за родом діяльності, і за покликом серця. Де б вона не працювала: у районній бібліотеці, старшим науковим співробітником у музеї Судковського, у екскурсбюро, чи директором турбази «Сонячний промінь», скрізь я була її «хвостиком» і з цікавістю всотувала в себе все, що мене там оточувало. Годинами могла гортати сторінки старих видань про Очаків, розглядати картини видатного земляка-мариніста, кожну рисочку багатьох з яких і досі пам’ятаю, жадібно дослуховувалася до розповідей екскурсоводів про легендарних особистостей, життя яких було пов’язане з нашою малою батьківщиною та про місцеві історичні пам’ятки. Все це лишило слід у моїй душі, наповнювало серце любов’ю до землі, на якій я зростала. Адже Руфіна Судковського надихали на створення справжніх шедеврів не пейзажі столиці Російської імперії - Петербурга, а краєвиди північного Причорномор’я: море, лиман, кручі, широкий степ і білі піски Кінбурнської коси. Тож і я люблю тут кожну травинку на кручі, кожну ракушку на піску, де пройшло моє дитинство та юнацькі роки.
- А професію теж допомогла обрати мама, адже ваш фах – туристично-готельна діяльність?
- Насправді мама стала прикладом і надихнула, а ось обрала професію я сама. Я взагалі з дитинства була дуже самостійною і відповідальною.
Пам’ятаю, як років у дев’ять звернулася до мами, яка працювала тоді директором турбази, щоб вона влаштувала мене до себе на роботу, аби я мала самостійно зароблені кошти. А вона відповіла: «Вільними є лише посади двірника і прибиральниці, обирай, яку займеш?». Я обрала - двірника (звісно неофіційно, мама просто виділяла мені певні кошти за роботу зі своєї зарплати). Прокидалася на світанку, аби все позамітати, поки відпочивальники сплять, соромилася, що побачать, як донька директорки замітає вулицю, прилеглу до бази відпочинку. Коли мама помітила моє сум’яття, запитала, що сталося?
«Я хочу стати директоркою, як ти. А ти зробила мене двірником!» - з обуренням сказала я. «Перш ніж стати директоркою, в шкільні роки, я працювала на польовому стані, на розгрузці зерна та інше — пояснила мама. - А роботи, якою б вона не була, не слід соромитися. Бо прикрашає людину не посада, а ставлення до праці».
Я назавжди запам’ятала ці слова, і за маминим прикладом свою кар’єру будувала крок за кроком, від нижчого до найвищого щабля. А ще назавжди зберегла повагу до простих людей, і завжди намагалася стати на їх захист, бути корисною і допомагати.
Повернімося до вибору професії. Навчалася спочатку у школі №1, потім у №4. В старших класах у рамках експерименту, школа почала співробітництво з Одеським університетом ім. Мечникова. Я перейшла навчатися у ліцейний клас з поглибленим вивченням фізики, математики й інформатики. Після закінчення школи у 1995 році, як успішній учениці, мені було надане право без іспитів вступити в університет, на факультет захисту інформаційних технологій. На той час, про це можна було лише мріяти: престижний вуз, перспективна професія. Та мене не покидало відчуття, що я зраджую своїй мрії. Нарешті, напередодні закінчення терміну прийому документів у вишах, наважившись запитала у мами, де навчають працівників туристичної галузі. «В Україні це лише Київський Інститут туризму», - відповіла вона. Мені кортіло там навчатися. Попередження, застереження та складнощі мене не лякали. «Ну, що ж, якщо прийняла рішення, то будь за нього відповідальною, не скаржся потім, хай тобі щастить», - такі були її слова у моє майбутнє. Ось так, у переддень закінчення терміну прийому, коли я вже була зарахована до університету, мені довелося переконувати ректора Одеського Університету віддати мені документи, аби мати змогу вступити до Інституту туризму. Він врешті-решт, не встоявши перед потоком моїх сліз, погодився на це, кинувши спересердя: «Ну й ким ти там станеш, туристом?»
Та жодні слова не могли мене образити, бо моєму щастю не було меж: я успішно склала іспити і вступила до омріяного вишу.
- Важко було навчатися вдалині від дому, не пошкодували про прийняте рішення?
- Звісно, було важко. Особливо враховуючи, що до столиці я приїхала з невеличкого містечка. Я дуже сумувала за рідним містом, мамою, друзями та морем. До навчання я ставилася відповідальніше від своїх столичних колег, бо мала покладатися лише на себе. Жодного разу про прийняте рішення не пошкодувала. Закінчила інститут з «червоним» дипломом, отримавши спеціальність менеджера невиробничої сфери, з організації міжнародного та національного туризму, гід перекладач і грант на стажування за кордоном.
- Як потім будували свою кар’єру, чому вирішили здобути ще одну вищу освіту?
Мені пощастило об’їхати майже всю Україну, попрацювати у найкращих готелях 4-5 зірок: «Ялта-Інтурист», «Dnipro Hotel», «Premier Palace Hotel». Скрізь було надзвичайно цікаво і непередбачувано, як керівник особисто несеш відповідальність за всі процеси на підприємстві 24 години на добу. Це не просто - це відповідальність керівника за життя та здоров’я відпочиваючих і тих хто їх обслуговує. Понад 20 років керівних посад в галузі готельного бізнесу і туризму за моїми плечима. Доводилося вирішувати багато питань у правовому полі, відстоювати права працівників, підприємств, тому й вирішила здобути другу вищу освіту - юридичну. Право я вивчала у Національній академії внутрішніх справ України, яку у 2013 році також закінчила з «червоним» дипломом.
Брала участь у написанні Державних стандартів готельного бізнесу. Протягом останніх 5-ти років викладаю за фахом у Міжнародній академії бізнесу і технологій, де навчаються переважно дорослі люди, які хочуть отримати певні практичні знання у галузі готельно-туристичного бізнесу (доводилося, навіть, читати 6-годинну лекцію співробітниці посольства США). Одночасно я є головою екзаменаційної комісії Київського економічного коледжу.
Нині у мене багато успішних туристичних об’єктів по всій Україні, що отримують консультативну допомогу з питань бізнесу.
- Чому, маючи хорошу роботу і житло в столиці, врешті вирішили залишити все і приїхати до Очакова?
- Насправді у мене чітко виражене почуття приналежності до своєї Батьківщини, до рідного краю, рідного міста. Особливо гостро я відчула це, вперше працюючи за кордоном. Весь час, поки навчалася і працювала у різних містах, мене нестримно тягнуло до міста мого дитинства. Воно як життєдайне джерело, підживлювало мене енергією, відновлювало сили, надихало на нові здобутки. Я з пристрастю розповідала друзям, яке чудове місто Очаків, після моїх слів у кожного було бажання швидко зібрати речі і терміново переїхати до Очакова жити.
З кожним новим приїздом я помічала, як воно змінюється, занепадає, перетворюючись на якусь «зону відчуження» (як дошкульно, але влучно назвав його один з моїх знайомих), як зубожіли люди. І це дуже сумно і боляче. Особливо боляче за літніх людей, які багато років працювали на благо Очакова, заслуговують на гідну, забезпечену і комфортну старість.
Зношуються міські комунікації, багато бур ́яніві сміття, дороги міста у жахливому стані. І, навіть, ті спроби, які робляться для того, щоб надати Очакову ошатнішого вигляду – доріжки з новою тротуарною плиткою, (що переважно кладуться лише у центрі), святкова ілюмінація (покликана прикрасити місто до свята, а вона чомусь стоїть цілий рік), паща акули під флагштоком біля будинку міської влади (більшого несмаку й не придумаєш), «алея смерті» з пеньків від тополь, що тягнеться вздовж центрального проспекту, дорожні ліхтарі, які лише імітують освітлення (бо лампи в них здатні освітити хіба що квартиру). Все це якось недолуго, не по-господарському і не завжди доречно. Тому, я хочу зробити усе можливе, аби моє місто стало кращим, хочу, аби воно отримало «друге дихання», реалізувало свій туристичний потенціал у вигляді багатої історично-культурної спадщини. Важливо лише турботливо й зважено до цього ставитися, не приймати необдуманих рішень на кшталт зміни вікової символіки міста. Важливо долучати наших дітей до цієї спадщини, щоб вони зростали з почуттям приналежності до своєї малої батьківщини, щоб пишалися нею, відчували гордість і позиціонували її як найкраще місце в світі.
- Тобто Ви хочете стати мером міста? Чи вистачить у Вас для цього сил і можливостей?
- Точніше сказати я маю намір зайняти управлінську господарську посаду – міського голови територіальної громади м. Очаків. Поставивши перед собою таку мету, з впевненістю можу сказати: «Так, сил і можливостей вистачить!». Керуючи готелями і туристичними комплексами, де в моєму підпорядкуванні працювало до півтори тисячі співробітників, турбуючись про те, щоб незалежно від зовнішнього середовища (якихось аварій чи природних катаклізмів), на моєму об’єкті у людей 24 години на добу було все необхідне і хорошої якості: світло, вода, тепло, їжа і т.і., я вже практично була мером, повсякчас приймаючи й управлінські, і господарські рішення, відповідаючи особисто за все, і за всіх.
Був випадок, коли я взялася за 3 місяці забезпечити закупку усіх розхідних та комплектуючих матеріалів для понад тисячі номерів готелю «Ялта-Інтурист» (підприємство-гігант на пострадянському просторі). За цей час потрібно було знайти постачальників матеріалів, провести тендери, підписати з ними контракти (до 6-ти щодня) на неймовірні обсяги найменувань, та ще й з оплатою пост-фактум, налагодити цю поставку. Завдання, враховуючи такі стислі терміни, практично нереальне. Та мені вдалося зробити все вчасно. Недарма серед колег у мене було прізвисько «Вітер» (за швидкість у роботі) та «Грізлі» (за «ведмежу» хватку, з якою я протистояла суперникам та домагалася результатів).
Бажання стати мером для мене не амбіції, не кар’єрні плани, а прагнення змінити на краще долю міста і людей, які у ньому проживають. А наші люди дуже гарні, працьовиті, завзятті ентузіасти і патріоти свого міста. Вони заслуговують на соціальну справедливість, на інші, більш гідні і якісні умови життя. І я готова застосувати усі свої практичні знання та досвід задля цього.
- Ілоно Юріївно, люди звикли більше довіряти діям, а не словам, тож чи зробили Ви вже якісь практичні кроки, щоб змінити наше місто на краще?
- Так, у мене є соціальні проекти, частина з яких уже втілена у життя. Перш за все, це впорядкування території пансіонату «Прибій», через яку я дитиною бігала на пляж разом з однолітками і по сьогодні це єдиний спуск до моря великого мікрорайону міста. Обійшовши її та побачивши, що там коється, я жахнулася. Скрізь купи сміття, в будиночках «бульбулятори» (для вживання наркотичних речовин). До речі, одну з компаній підлітків, яка розпивала там спиртні напої, вдалося застати. Звідки у дітей спиртні напої та наркотики? Хто реалізує цей товар підліткам, порушуючи законодавство України, за яке є кримінальна відповідальність? А якщо у стані наркотичного чи алкогольного сп ́яніння вони не зможуть вибратися з будиночка, підпали яких здійснюються (що теж змушує задуматися: хто це робить і з якою метою?) з вражаючою регулярністю.
А аварійна будівля кочегарки на районі, де на стінах – написи з рекламою електронних адрес сайтів, що пропонують наркотики, шприци та порожні упаковки від дімедролу, який вживають дорослі наркомани? А ну, як туди зайдуть діти? А підлітки від 12 до 16 років, там проводять свій вільний час, можуть наступити на ці шприци, маючи літне відкрите взуття. І що потім, які хвороби вони можуть там підхопити? Але ні вони, ні навіть їх батьки не підозрюють, яка це небезпека, мені лячно було навіть думати про таке. Перш за все я звернулася до поліції, щоб узяли ситуацію під контроль. Потім залучила однодумців, і всі разом, протягом 3-х акцій ми прибрали сміття біля та всередині будиночків «Прибою», спуск, кручі (прибрали з них ліжка з розідраними матрацами та подушками, які ставили в ступор гостей міста) і пляж від «Прибою» до Алеї казок. Покосили чагарники, вирівняли плити біля сходів, а самі сходи очистили від землі і трави, відновили їх укріплення, в яких вмуровані цеглини, що виробляв Очаківський цегельний завод та встановили поручні. Мета зробити спуск до моря атракцією – пам’яткою, щоб створити позитивний настрій усім, хто йде до моря. До проекту запросила викладача художньої школи с. Куцуруб, Любов Паранюк, яка як митець своєї справи робить дивовижні малюнки, кожний з яких відображає емоцію. На мій заклик відгукнулася молодь, діти, співробітники курорту «Очаків» та деяких баз відпочинку, а співробітники міської служби благоустрою вивезли сміття та встановили сміттєві баки.
Крім того, працівники курорту «Очаків» пообіцяли підтримувати там порядок на постійній основі. Велике спасибі усім, хто допоміг і допомагає! Моє місто стає яскравішим. Це підтверджує, що очаківці здатні разом змінювати обличчя міста на краще.
Потрібно лише вміти знайти необхідні слова, стати «двигуном», для тих, хто зневірився та розчарувався у діях влади.
На жаль, наразі я можу розраховувати лише на власний бюджет, тому запроваджувати якісь масштабні заходи не в змозі, хоча отримую дуже багато слушних прохань та пропозицій. Але те, що можу зробити за свої кошти своїми руками та за допомогою інших небайдужих людей, продовжуватиму робити. До речі, нещодавно у дворі де мешкає моя мама, я встановила сучасну, зручну лавку, виготовлену за авторським проектом майстра з Києва Олександра Любарського, щоб люди золотого віку і не тільки могли сісти і перепочити. Всі мої проекти проходять під гаслом «Я люблю Очаків», кожен має можливість долучитися до них.
- Ставши очільником громади, з чого б Ви почали свої перетворення?
- Багатовекторність! Інвентаризація, міські комунікації (реновація, будівництво, ремонт, налагодження), благоустрій, якість води у кінцевого споживача, ціноутворення тарифів і цей список можна продовжувати. Адже тариф на воду та стоки в Очакові один з найбільших по Україні. За таку ціну з кранів містян повинно текти як мінімум «Боржомі», а не та вода сумнівної якості, яку ми нині отримуємо. А від очисних споруд, які практично повністю згнили, лишилися лише бетонні цистерни.
Тверді побутові відходи на полігоні у Чорноморці просто скидаються, без пересипання землею. Тому телесюжет з «прапорцями» з целофанових пакетиків на деревах біля полігону ТПВ після одного з ураганів «прогримів» на всю Україну, аж ніяк не додавши привабливості нашому курортному краю. Сміття на деревах висить там і донині!..
Міська влада пішла далі: щоб не платити кошти за кожний скид сміття на території Черноморської ОТГ, влаштували звалище сміття на території колишнього аеродрому – це теж вражає. І таких питань безліч....
- Один, навіть дуже успішний, підприємливий, чесний і порядний керівник не буде в змозі провадити великі перетворення, якщо не матиме команди, яка його підтримає. Чи є у Вас своя команда, чи стоять за Вами представники якоїсь політичної партії чи великого бізнесу?
- 17. 07. 2020 року, Верховна Рада України прийняла зміни до Виборчого Кодексу України і тепер мажоритарна система (самовисування) кандидата на міського голову, або в депутати, в містах де населення від 10 тис. чол. не можливе, тільки політичні партії будуть висувати своїх кандидатів. Про політичні партії - прохідне місце у списку деяких з них мені пропонували за гроші. А для мене неприйнятно, коли ідеї підмінюються грішми. Тому моя партія на сьогодні – це усі мешканці Очакова, але Закон вимагає іншого, мати приналежність до партії і це змушує мене зробити свій вибір, я над цим поміркую.
Стосовно великого бізнесу, то за родом своєї діяльності мені доводилось підтримувати зв ́язки з неостанніми людьми в Україні з цієї категорії, бо для багатьох з таких «важковиків» туристично-готельний бізнес був супутнім. Але слід розуміти, що отримуючи від них підтримку, я стану від них залежною. А я хочу представляти інтереси лише мешканців міста Очаків і працювати на їх благо.
Що ж до своєї команди, то я вже зараз веду перемовини з деякими очаківцями, здатними діяти в інтересах міста і приймати відповідальні рішення на користь громади, а не окремих груп. Якщо ж трапиться таке, що мені депутатський корпус буде, так би мовити, «палки в колеса ставити», то на великому екрані центральної площі транслюватимуться усі засідання сесій, і люди будуть бачити, як голосують обрані депутати і робити відповідні висновки. Крім цього, така прозорість діяльності міської влади запобігатиме таким негативним явищам як «договорняки» та корумпованість.
- Ну, і наостанку, назвіть основні важливі моменти Вашої програми, з якою Ви плануєте прийти на посаду керівника міста. Що плануєте зробити за період вашої каденції у разі обрання міським головою?
- По-перше, як я вже говорила, це заміна застарілих комунікацій і відповідно, зниження тарифу на воду та стоки і поліпшення якості води, що сприятиме покращенню рівня здоров ́я містян; розвиток транспортної інфраструктури та ремонт доріг.
Наступний пункт - розвиток таких 3-х основних галузей, притаманних регіону – туризм, рибний промисел та рибопереробка і виноградарство (прикладом може слугувати «Бейкуш Вайнері»).
Слід розвивати альтернативні види електроенергії – сонячну та вітроенергетику, яку використовувати для освітлення міста і не тільки. Будівництво сміттєпереробного заводу – сміття - колосальний ресурс, а не головний біль.
Важливим напрямком є соціальна підтримка людей, і особливо найуразливіших верств населення - пенсіонерів, учасників бойових дій (їх фінансова і психологічна підтримка та реабілітація, залучення до розвитку власного бізнесу). Запуск соціального транспорту, прийняття відповідних муніципальних програм не декларативного характеру, а які б насправді діяли і допомагали таким людям не виживати, а жити у наш нелегкий час, муніципальні дотації для пенсіонерів.
Необхідно забезпечити населення якісним діагностичним обстеженням та сучасними медичними послугами. Ще одним завданням є залучення інвестицій, без яких місто не може розвивати промисловість, а міський бюджет завжди лишатиметься лише «бюджетом проїдання», створення сприятливого інвестиційного клімату. Зокрема дуже дивно, чому на сьогодні місцевим самоврядуванням не використовується можливість залучення грантів і коштів міжнародних фінансових фондів та участь у різних міжнародних програмах місцевого розвитку, орієнтованих на громади, аби розвивати містобудування, малий та середній бізнес й т.і. Таких проектів нині мільйони. А місто в жодному не бере участь! І не використовує жодних шансів для залучення цих коштів. Я шокована, дізнавшись, що в місті з такою багатою історично-культурною спадщиною, де треба розвивати туристичну галузь, ліквідовано управління культури та туризму, мотивуючи нестачею бюджетних коштів.
Підтримка молоді – це взагалі, інвестування у майбутнє міста. Важливо відкрити середні професійні та вищі учбові заклади, які готуватимуть необхідні для регіону кадри, дозволять молоді не полишати Очаків після закінчення середньої школи, а інвесторам, які прийдуть до нас – не шукати спеціалістів за його межами.
Місто повинно бути безпечним для проживання мешканців і туристів. Цього можна досягти за допомогою забезпечення системою відеоспостереження та запровадженням комп ́ютерної програми «Розумне місто», коли містяни зможуть фіксувати за допомогою мобільних телефонів факти різних адміністративних та кримінальних порушень і цілодобово у режимі он-лайн автоматично передавати їх до відповідних органів і служб за допомогою спеціальних додатків.
Це лише основні моменти, і я готова буду вислухати та підтримати кожного, хто має цікаві ідеї і проекти щодо розвитку Очакова. Давайте кожен біля свого будинку, у своєму дворі разом змінювати наше місто на краще, щоб кожен будинок, кожна вулиця мали своє обличчя і засяяли новими фарбами. Шановні жителі міста, якщо вам імпонує моє бачення розвитку міста, прохаю підтримати мене.
- Дякую за розмову, Ілоно Юріївно, і хай щастить Вам у Ваших починаннях.
Бесідувала Л. Кочмар
Газета «Чорноморська зірка» № 31-32 від 24 липня 2020 р.