Уголок старого Очакова. Синагога 19-й век




В 1847 в Очакове проживало 406 евреев, в 1897 – 1480 (13%), в 1910 – 1650 (15,5%), в 1920 – 1124, в 1923 – 829, в 1926 – 667 (12,9%), в 1939 – 377 евреев (5,2%).

Евреи жили в Очакове с начала 19 в. В 1856 в городе действовало 2 синагоги. Раввином в 1864 был Хайкель Квасницкий, в начале 20 в. – Йосеф-Хаим Граусман. В 1905 г. евреям Циммерману и Зелингеру принадлежало более 200 десятин земли.

В 1910 действовали 3 синагоги, частное еврейское училище, имелось еврейское кладбище. В 1911 г. имелось 4 хедера (110 учащихся). В 1913 г. евреям принадлежали единственная аптека, все 4 склада аптечных товаров, баня, 3 булочные, 2 гостиницы, все 3 фотостудии, 2 парикмахерские, обе прачечные, 2 трактира, 72 лавки и магазина в Очакове (в т. ч. 10 мануфактурных, 9 галантерейных, все 4 рыбных).

Еврейская община Очакова пострадала в период Гражданской войны. Многие евреи покинули город. В Очакове родились: А.И.Копштейн - поэт, Б.И.Купенский - главный конструктор боевых надводных кораблей, Н.М.Осипович - писатель; Моше Гиммельфарб -политический деятель, один из основателей Института З.Жаботинского; Иоанн Арнольдович Колпакчи - архитектор, автор первого генплана г. Красноярска советского периода. (Российская Еврейская Энциклопедия)

Очаков. Синагога. 19 в.

На фотографии здание Синагоги, которое находилось по ул. Урицкого (название улицы с Бахметьева на Урицкого поменяли приказом очаковского ревкома в 1920 г. Кстати, Урицкого звали Моисей Соломонович - все чин-чином, как говорится). Традиционное по внешнему виду строение. Величественное двухэтажное здание с большими окнами. В нем бывали и знаменитости. В списке  прихожан Очаковской синагоги 1914 г. значится писатель Борис Пастернак.

Многие помнят Синагогу не только внешне. В послевоенный период в нем проходили торжественные заседания, концерты, приезжали популярные артисты. Дом пионеров это последнее что в нем находилось. Шикарное здание не выдержало напряженного 20-го века и дало трещину. Спасать его как оказалось было некому. Когда то мощная городская еврейская община не встала на защиту.

Очаков. Бывшее здание синагоги. Дворец пионеров.Дворец пионеров. Бывшее здание синагоги.

Придя в запустение и послужив напоследок начинающим наркоманам и бомжам, судьба Синагоги закатилась.

С.В.Кузнец  
Газета «Очаківський тиждень» №42 от 31.01.2013 г.
Фотографии из архива Загребельной З.Я., ОВИМ им. А.В.Суворова

Наверное последнее упоминание о здании было в газете "Чорноморська зірка"  № 108 от 8 сентября 1988 года. "Тіні "старого замку". Тіні “старого замку” ЧЗ №108 від 8.09.1988

Очаков.

Закоренілий нероба Грицько Перекотиполе підвівся з піску, що вже почав холонути, примружившись, зиркнув на сонце, яке хилилося до заходу, почухав живіт і почав, не поспішаючи, одягатись. Грицько з'явився в Очакові не з власної волі: обставини примусили. Кочегарку, де він ночував не один рік, раптом закрили на ремонт. Дядько Кеша, її «хазяїн», (і горілчаний брат за сумісництвом), прощаючись, поплескав Грицька по плечу і сказав:
Мотай, Григорію, поки що до Очакова. Це майже Сочі. Пляшок і банок там - навалом. Ситий і п'яний будеш, тільки не лінись. До зими повертайся, прийму, як рідного. Звик я до тебе...
Не збрехав дядько Кеша - жити в Очакові можна. Години три з ранку Перекотиполе «працював» на березі, збираючи посуд. Години дві йшло на те, щоб здати його. Після цього він був вільний, мов птах. Прихопивши кілька флаконів одеколону, помідорів, хліба, йшов на пляж, де й валявся до самого вечора. А ось з ночівлею справа не вигорала. На околицях інших міст завжди були напіврозвалені, ніким не заселені будинки. На превеликий подив Грицька таких будинків в Очакові не виявилось...
І ось знову він бреде, сам не знаючи куди. Намагався потрапити у кімнату для приїжджих на ринку. Не вийшло — документи потрібні. Похнюпившись, вийшов через південні ворота і повернув ліворуч. Потім ще і... завмер від подиву. Перед ним, зяючи вибитими дверима і вікнами, стояв покинутий будинок. А втім ні, не будинок - «замок»!
Цілих два поверхи і жодного мешканця, якщо не брати до уваги старого, облізлого пса. Грицько не став його виганяти — теж бездомний, колега.
Підібрав на підлозі подерту тілогрійку і почав шарити по кімнатах, відшукуючи місце, вільне від злісно ароматизуючих екскрементів. Це йому пощастило. Він умостився на тілогрійці, підклав під голову мішок, з яким ніколи не розлучався, натягнув на очі кашкета і заснув сном праведника...
Довго поспати не довелося. Він прокинувся від голосної розмови. Десь поруч, унизу, заблимало світло. Мабуть, запалили свічку. Брязкотів посуд, хрипкі баси і баритони переривалися п'яним жіночим верещанням. Говорили всі разом. Зрозуміти, про що говорять, було неможливо. Грицько зміг лише вловити, що хтось когось «не поважає». Мабуть, на цьому грунті іноді спалахувала бійка. Потім грали у карти, пили і все починалося спочатку. Десь опівночі компанія пішла. Грицько ще не встиг заспокоїтися, як знову почулися кроки, і промінь ліхтаря забігав по стелі. Перший поверх прийшлим не сподобався і вони почали підніматися сходами. Промінь ліхтаря вперся у Грицька. Хтось стусонув його носком черевика у бік. Перекотиполе сів, затуляючись рукою від світла.
- Ти хто? - запитали.
- Я?.. Гриша. Демонський регіт залунав під стелею. Реготали троє.
Нареготавшись, мовили:
- Ну, раз ти Гриша, продовжуй спати... Ми думали, що ти Микита... Нам його прирізати треба...
Поскрипуючи сходами, люди пішли. Мабуть, пішли шукати Микиту... Години через півтори, коли Перекотиполе знову повинен був ось-ось заснути, до «замку» ввалилась нова компанія. Ці були нерозбірливі — всілися просто біля входу. Були мовчазні: скажуть кілька слів і знову мовчок. Але Грицько вловив зловісне:
- Шприц зарядив?.. Давай сюди!..
- Наркомани, — ціпеніючи від жаху, здогадався Перекотиполе. — Ці, якщо знайдуть мене тут, добром не відпустять!..
Грицько майже половину свого життя прожив серед алкоголіків. З ними він вмів ладити. А ось наркоманів боявся панічно.
Перекотиполе обережно підвівся і безшумно пробрався до вікна. Внизу через темряву нічого не було видно. Плигати з другого поверху було ризиковано. Що там внизу? Каміння, скло, залізяки?..
- Буду сидіти до світанку, - подумав Перекотиполе, - а там видно буде.
Він не знав, котра зараз година, але здогадувався, що ніч закінчується. Тим часом, прийнявши дози, наркомани пожвавились, мололи всілякі нісенітниці, безладно вигукували.
- Може, заснуть? — майнула слабка надія.
Повезло Грицькові, скоро наркомани дійсно поснули. Перекотиполе з диявольською обережністю проминув сплячу компанію і покинув цей негостинний «замок». Легкий світанок здіймався над містом.
- Пора на пляж, — вголос промовив повеселілий Грицько. Звук власного голосу збадьорив його.
Треба випередити прибиральниць, бо заберуть усі пляшки, відьми старі! Грицько підняв комір і швидко закрокував у сторону моря...
У цій історії, звичайно, присутня авторська вигадка, хоча у «старому замку» насправді ночами збираються сумнівні елементи.

А. КАР'ЯЛОВ.
На знімку: нікому немає діла до «старого замку» - колишнього Будинку піонерів.