Одеські персоналії в Очакові дев'яностих. (Частина 5)
Щоголев Сергій Авенірович
Сергій Авенірович корінний одесит, випускник мехмату, фахівець в галузі теорії коливань. Сьогодні він доктор фізико-математичних наук, професор, керівник одного з наукових підрозділів університету. Вперше, тоді ще доцент, Щоголев прибув до Очакова в травні 1993 року з дводенним візитом разом з асистеном В.Вербицьким, тобто ще до відкриття ліцейних класів в школі №4. В цей час на базі Дитячо-юнацького Центру вже діяла виїзна приймальна комісія фізичного факультету на чолі з В. Зотовим. Математики послідували прикладу фізиків і прислали свого представника. Їх візит був доречним ще й тому, що в 1993 році вперше проводилось загальноукраїнське письмове тестування з математики випускників середньої школи по єдиним тестам. Одеські математики проводили тестування випускників середньої школи №4, точкою локації комісії був Дитячо-юнацький центр.
До речі, в рамках цієї кампанії в ліцейних класах наступного року також приїздила доцент Курбатова Ірина Миколаївна яка, як мені говорили в університеті, народилась і закінчила школу в Очакові. Однак в подальшому, на жаль, склалося так, що з Іриною Миколаєвною ми більше не спілкувалися і якось навіть не довелося зустрітися в університеті за практично 9 років моїх частих візитів туди.
В один з вечорів першого його візиту виявилося, що Сергій Авенірович затятий бард, до того ж, як я міг переконатися, з унікальним голосом. Я далека від музики людина, але вперше почувши його спів відразу зрозумів, що в його голосі є щось особливе, хоча професійно це охаректиризувати не можу й зараз.
Після візиту 1993 року наше спілкування по Очакову перервалося десь до кінця дев´яностих. Хоча при випадкових зустрічах в університеті ми спілкувалися як добрі знайомі. Але десь приблизно в період 1999-2001 років Сергій Авенірович приймав участь в двох університетських тижнях як представник інституту математики, економіки та механіки Одеського університету. Це було в тих випадках, коли Аркадій Кореновський не міг з якихось причин ввійти до складу виїзної бригади. В цей час наше спілкування пожвавішало, інколи я зупинявся в нього при візитах в університет більше ніж на день. Спілкувалися на різні теми, але переважали години за його комп´ютером.
Саме в цей період, коли Сергій приїзжав вже з лекціями, він разом з колегами приймав активну участь в ліцейних вечорах на яких його голос і виконавську майстерність вже зміг по-справжньому оцінити весь ліцей. Тут варто зауважити, що прийом заліків за університетський тиждень здійснювався в п´ятницю на останніх і в суботу на перших парах. Але всеодно в п´ятницю як правило проводився ліцейний вечір з участю університетських викладачів.
В повсякденному спілкуванні Сергій Авенірович досить зважена хоча і не обділена почуттям гумору людина. Наші стосунки і сьогодні є приятельськими.
Олександр Юрійович Ахмеров
Олександр Юрійович – корінний одесит, випускник фізичного факультету, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту фізики (НДІФ) Одеського університету, фахівець в галузі фототехнологій.
Директор реабілітаційного центру «Ступені», президент фонду підтримки науки та освіти в галузі інформаційних технологій, фототехнологій та розвитку зв´язку «Університет». Одногрупник і близький товариш Дмитра Поліщука, про якого ми писали раніше. Наше знайомство відбулося в січні 1997 року, коли фонд «Відродження» передавав фонду «Університет» майнові права на видане ліцею в грудні 1995 році комп´ютерне обладнання.
Олександр Юрійович до проведення занять в складі виїзної бригади не залучався, але впродовж 5 років як президент фонду «Університет» виконував важливі функції по модернізації (upgrade) комп´ютерної і офісної техніки, поповненню їх асортименту. Крім того, після переходу вище згадуваного нами Віталія Даниловича Русова в Одеський політех саме фонд «Університет» надавав Очаківському ліцею також велику організаційно-методичну підтримку в плані представництва ліцею в сторонніх організаціях України і в певній мірі фінансування недержавного компоненту навчального плану.
Останнє було важливо. Думаю, що для батьків ліцеїстів тих років буде цікаво дізнатися наступне. Справа в тому, що навчальний план ліцею складався з двох частин: державного компоненту, який був по суті розширеною шкільною програмою та недержавного, в рамках якого ліцеїсти слухали курси понад гарантований державою мінімум. Міський відділ освіти фінансував лише державний компонент. Що стосується іншої, не бюджетної компоненти навчального плану, то за попередніми розрахунками (вартість однієї години професора/доцента + надбавка за вчений ступінь + оплата відрядження + податки + деякі накладні витрати пов´язані, наприклад, з захистом курсових) плата батьків мала сягати не менше $180 за 9 місяців навчального року, а це тоді була відчутна сума. Але батьки кожного тодішнього ліцеїста знають, що вони ніколи таких місячних витрат на навчання в ліцеї не несли. Навіть після фінансової кризи 1998 року, коли відбулося підвищення платні, батьки реально платили 22 грн. 50 копійок раз в квартал ( в перерахунку 7,50 грн. в місяць). Цього вдалося досягти двома шляхами: по-перше бригада Шевчука відмовилася від оплати в повному обсязі згідно кошторису, погодившись на суттєво меншу суму. По-друге, всі витрати, що виходили за 7,50 грн/місяць як правило або покривалися фондом «Університет», або ми від них відмовлялися ( якщо це було можливо). Все це дозволило зробити ліцей доступним, збільшити кількість університетських викладачів і залучити до читання лекцій представників гуманітарних дисциплін. Тим не менше навіть на ці 7,50 грн/місяць інколи були нарікання. Сьогодні про це вже можна сказати. Пам´ятаю здивування обласного КРУ коли під час перевірки на початку двотисячних років вони побачили цю суму. Їх бригадир по телефону попросила мене підійти в міськфінвідділ де доброзичливо просила пояснити як це так, адже вона як мама ліцеїста в Миколаєві платить зовсім інші гроші.
Олександр Юрійович дуже часто виконував для ліцею представницькі функції в різних організаціях. В цьому плані показовим є приклад впровадження в ліцеї другої іноземної мови – французької. Хоча для мене ця робота закінчилась ледве почавшись (невдовзі я звільнився), її організаційний рівень був досить високий, з залученням французького культурного Центру (ФКЦ) при посольстві Франції. На найближчі рік-два були досягнуті домовленості про методичну і технічну допомогу для ліцею з боку ФКЦ. Олександр Юрійович особисто приймав участь в організації і проведенні візиту директора французького культурного Центру до ліцею. Будучи дуже часто за кордоном і вільно володіючи англійською, він розумів важливість цього починання і охоче брав в ньому участь.
Він також приїздив на один день до ліцею під час майже кожного університетського тижня, коли бригада і його найближчий товариш Д.Д.Поліщук були в ліцеї. Але практично все наше з ним спілкування відбувалося в Одесі. Інколи ми, як і в Очакові, збиралися компанією в одеських барах з того чи іншого приводу. Пам´ятаю як на одному з Днів народження Шевчука Олександр Юрійович читав власну поему. Ну і звичайно ж який одесит без гумору? Цього теж в Олесандра не відняти, але це тема окремої розмови.
Ми спілкуємось і сьогодні. Можна навіть сказати активно співпрацювали до ковідного періоду, тобто до 2020 року. Після ліцею багато разів зустрічалися в різних містах України, в тому числі в Очакові і в Одесі на дачі Олександра Юрійовича.
Вже в постліцейний період, коли ми зіткнулися з проблемою неруйнівного контролю лопаток турбін авіаційних двигунів методами лазерної дефектоскопії, Олександр охоче пішов на співпрацю як фахівець з фототехнологій і старший науковий співробітник НДІФ Одеського університету. В зв´язку з цим за нашим поданням Олександру Юрійовичу, як позаштатному науковому консультанту, наказом ректора Національного авіаційного університету було видано спеціальний пропуск .
Разом при підтримці провідних підприємств і установ аерокосмічної галузі ми створювали Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Авіація і космонавтика» для молодих спеціалістів (з 2020 проводиться дистанційно через пандемію). Членом її оргкомітету Олександр Юрійович залишається і сьогодні. Він залучив також до участі в ній ряд Одеських вузів. Є незмінним членом журі в одній з секцій конференції. Свого часу в іншій її секції членом журі був В.Г.Шевчук.
Ми розглядаємо це як продовження нашої співпраці початок якій поклав Очаківський ліцей.
Володимир Васильович Головко
Доцент кафедри загальної та хімічної фізики, кандидат фізико-математичних наук. Сфера наукових інтересів – фізика аеродисперсних систем. Вперше ми зустрілись ще до відкриття ліцейних класів навесні 1993 року, коли Володимир Васильович в складі бригади Зотова прибув для прийому вступних іспитів на базі Очаківського Дитячо-юнацького центру. Це був початок роботи філіалу приймальної комісії фізичного факультету Одеського університету. Працював на одній кафедрі з В.Г.Шевчуком, О.В. Флорко і Д.Д.Поліщуком. Тому через деякий час ми зустрілися знову уже на кафедрі коли я зайшов до В.Г.Шевчука. Після відкриття ліцею деякий час входив до складу виїзної бригади викладачів. Його спеціальний курс був спрямований на поглиблення знань учнів з термодинаміки і молекулярної фізики, оскільки ці розділи зазвичай засвоюються гірше інших, та й часу на них виділялося не достатньо.
В стилі роботи і поведінці Володимира Васильовича було багато спільних рис з Аркадієм Кореновським: та ж зосередженість, стриманість, непоказна інтелігентність і висока відповідальність. Мабуть це було закономірно, адже Володимир Васильович був дещо старшим за багатьох своїх колег по бригаді. Проявляв інтерес до історії Очакова і взагалі відчувалося, що коло його інтересів широке. До дітей з сільської місцевості і провінційних містечок відносився з особливою теплотою, ненавидів прояви пихатості, нахабного кар´єризму та дилетантства в будь-яких їх формах. Надзвичайно скромна, проста і трудолюбива людина, якої, на жаль, немає серед живих сьогодні. Все це наводило на думку, що з такими принципами Володимиру Васильовичу інколи буває доволі складно і в одній з розмов він з цим погодився.
Якось відразу після дороги до Очакова в перший же вечір йому стало зле. Ми покликали Івана Віталійовича Мися, як лікаря який мешкав поблизу. Він діагностував гіпертонічний криз, виписав рецепт і дав свої рекомендації. Ми відвели Володимиру Васильовичу єдину окрему кімнату яка була в гуртожитку і запропонували завтра знайти для нього транспорт на Одесу. Але це викликало хвилю протесту, він категорично не хотів нічого чути, заявляючи, що з цими дітьми і взагалі в Очакові він відпочиває душею. Так він і пропрацював до кінця університетського тижня на таблетках та мікстурах, забігаючи інколи на перервах прилягти.
На жаль наше спілкування не було тривалим, оскільки за станом здоров´я він приймав участь лише десь в чотирьох університетських тижнях, а це не більше ніж два навчальних роки. Тому більш детальна розповідь про Володимира Васильовича для мене сьогодні є задачею не з легких.
В.Усіченко
Газета «Чорноморська зірка» №49-50 від 31.12.2021 г.