Синагога 19-й век. Уголок старого Очакова

18 лют. 2013 р.
views

У 1847 року у Очакові проживало 406 євреїв, 1897 року – 1480 (13%), 1910 року – 1650 (15,5%), 1920 року – 1124, 1923 року – 829, 1926 року - 377 євреїв (5,2%).

Євреї мешкали в Очакові з початку XIX століття. 1856 року в місті діяло дві синагоги. Рабином в 1864 був Хайкел Квасницький, на початку XX століття - Йосеф-Хаїм Граусман. У 1905 році євреям Циммерману та Зелінгера належало понад 200 десятин землі.

У 1910 році діяли 3 синагоги, приватне єврейське училище, був єврейський цвинтар. У 1911 році було 4 хедери (110 учнів). У 1913 році євреї належали єдиній аптеці, всім 4 складам аптечних товарів, лазні, 3 хлібопекарням, 2 готелям, всі 3 фотостудії, 2 перукарні, обом пральням, 2 трактирам, 72 лавкам і магазинам в Очакові (у т.ч. 10 мануфактурних, 9 галантерейних, всі 4 рибних).

Єврейська громада Очакова постраждала під час Громадянської війни. Багато євреїв залишили місто. В Очакові народилися: А.И. Koпштейн – поэт, Б. И. Купенський – головний конструктор бойових надводних кораблів, Н. М. Осипович - письменник; Моше Гіммельфарб – політичний діяч, один із засновників Інституту З.Жаботинського; Іван Арнольдович Колпакчі – архітектор, автор першого генплану міста Красноярська радянського періоду. (Російська Єврейська Енциклопедія)

На фотографії будівля синагоги, яка знаходилася по вул. Урицького (Назву вулиці з Бахметьєва на Урицького поміняли наказом Очаківського Ревкому в 1920 році). До речі, Урицького звали Мойсей Соломонович — все чин за чином, як кажуть. Традиційна на вигляд будова: велична двоповерхова будівля з великими вікнами. У ньому були і знаменитості. У списку парафіян Очаківської синагоги 1914 року значиться письменник Борис Пастернак.

Багато хто пам'ятає синагогу не лише зовні. У повоєнний період у ньому проходили урочисті засідання, концерти, приїжджали найпопулярніші артисти. Будинок піонерів став останнім, що у ньому розміщувалося. Шикарний будинок не витримав напруженого XX століття і дав тріщину. Рятувати його, як виявилося, не було кому. Колись потужна міська єврейська громада не стала на захист.

Очаков. Бувший будинок синагоги. палац піонерів.
Палац піонерів. Колишня будівля синагоги.

Прийшовши в запустіння і послуживши наостанок наркоманам і бомжам, доля Синагоги закотилася.

С. В. Кузнець
Газета «Очаківський тиждень» №42 вид 31.01.2013 р.
Фото з архіву Загребельної З.Я., ОВІМ ім. А.В. Суворова

Напевно остання згадка про будівлю була в газеті «Чорноморська зірка» №108 від 8 вересня 1988 року.

Закоренелый бездельник Грицько Перекотиполе поднялся из песка, который уже начал остывать, примружившись, взглянул на солнце, которое клонится к закату, почухал живот и начал, не спеша, одеваться. Грицько появился в Очакове не по своей воле: обстоятельства заставили. Кочегарку, где он ночевал не один год, вдруг закрыли на ремонт. Дядько Кеша, её «хозяин» (и горілчаний брат по совместительству), прощаясь, похлопал Грицька по плечу и сказал: - Мотай, Григорий, пока что до Очакова. Это почти Сочи. Пляшок и банок там — навалом. Сытый и пьяный будешь, только не лениься. До зимы возвращайся, приму, как родного. Звик я до тебя...

Не збрехав дядько Кеша — жить в Очакове можно. Годины три з ранку Перекотиполе «працював» на березі, збираючи посуд. Години дві йшло на те, чтобы здати его. Після цього він був вільний, мов птах. Прихопивши кілька флаконів одеколону, помідорів, хліба, йшов на пляж, де й валявся до самого вечора. А ось з ночівлею справа не вигорала. На околиць інших міст завжди були напіврозвалені, ніким не заселені будинки. На превеликий подив Грицька таких будинків в Очакові не виявилось...

І ось знову він бреде, сам не знаючи куди. Намагався потрапити у кімнату для приїжджих на ринку. Не вийшло — документи потрібні. Похнюпившись, вийшов через південні ворота і повернув ліворуч. Потім ще і... завмер від подиву. Перед ним, зяючи вибитими дверима і вікнами, стояв покинутий будинок. А втім ні, не будинок - «замок»!

Цілих два поверхи і жодного мешканця, якщо не брати до уваги старого, облізлого пса. Грицько не став його виганяти — теж бездомний, товариш.

Підібрав на підлозі подерту тілогрейку і почав шарити по кімнатах, відшуковуючи місце, вільне від злісно ароматизуючих екскрементів. Це йому пощастило. Він умостився на телогрейке, підклав під голову мішок, з яким ніколи не розлучався, натягнув на очі кашкета і заснув праведним сном...

Довго поспати не довелося. Він прокинувся від голосної розмови. Десь поруч, унизу, заблимало світло. Мабуть, запалили свічку. Брязкотів посуд, хрипкі баси і баритони переривалися п'яним жіночим верещанням. Говорили всі разом. Зрозуміти, про що говорять, було неможливо. Грицько зміг лише вловити, що хтось когось «не поважає». Мабуть, на цьому грунті іноді спалахувала бійка. Потім грали у карти, пили і все починалося спочатку. Десь опівночі компанія пішла. Грицько ще не встиг заспокоїтися, як знову почулися кроки, і промінь ліхтаря забігав по стелі. Перший поверх прийшлим не сподобався і вони почали підніматися сходами. Промінь ліхтаря вперся у Грицька. Хтось стусонув його носком черевика у бік. Перекотиполе сів, затуляючись рукою від світла.

- Ти хто? - спитали.

- Я?.. Гриша. Демонский регіт залунав під стелею. Реготали троє.

Нареготавшись, мовили - Ну, раз ты Гриша, продолжуй спать... Мы думали, что ты Микита... Нам его прирезать надо...

Поскрипуючи сходами, люди пішли. Мабуть, пішли шукати Микиту... Години через півтори, коли Перекотиполе знову повинен був ось-ось заснути, до «замку» ввалилась нова компанія. Ці були нерозбірливі — сіли просто біля входу. Були мовчазні: скажуть кілька слів і знову мовчок. Але Грицько вловив зловісне: - Шприц зарядив?.. Давай сюди!..

- Наркомани, — ціпеніючи від жаху, здогадався Перекотиполе. — Ці, якщо знайдуть мене тут, добром не відпустять!..

Грицько майже половину свого життя прожив серед алкоголіків. З ними він вмів ладити. А ось наркоманів боявся панічно.

Перекотиполе обережно підвівся і безшумно пробрався до вікна. Внизу через темряву нічого не було видно. Плигати з другого поверху було ризиковано. Що там внизу? Каміння, скло, залізяки?..

- Буду сидіти до світанку, - подумав Перекотиполе, - а там видно буде.

Він не знав, котра зараз година, але здогадувався, що ніч закінчується. Тим часом, прийнявши дози, наркомани пожвавились, мололи всілякі нісенітниці, безладно вигукували.

- Може, заснуть? — майнула слабка надія.

Повезло Грицькові, скоро наркомани дійсно поснули. Перекотиполе з диявольською обережністю проминув сплячу компанію і покинув цей негостинний «замок». Легкий рассвет здіймався над містом.

- Пора на пляж, — вголос промовив повеселілий Грицько. Звук власного голосу збадьорив його.

Треба випередити прибиральниць, бо заберуть усі пляшки, відьми старі! Грицько підняв комір і швидко закрокував у сторону моря...

У цій історії, звичайно, присутня авторська вигадка, хоча у «старому замку» насправді ночами збираються сумнівні елементи.

А. Карьялов.
На знімку: нікому не цікаво щодо «старого замку» - колишнього Будинку піонерів.

Email скопійовано!