Каким быть городу. Взгляд из 1977 г.




На страницах районной газеты неоднократно подымался вопрос «Каким быть городу». В обсуждении темы принимали участие многие очаковцы. Сегодня мы хотим ознакомить вас с письмами двух жительниц Очакова, которые были напечатаны в газете «Чорноморська зірка» в 1977 г. За прошедшие 40 лет многие вопросы, поднятые авторами писем, так и остались нерешенными.

«Моє місто, наше місто»

Якось потрапила мені на очі книжечка,написана найстарішим кореспондентом «Известий» Е.Крюгером. Називається вона «Побачення з юністю». В ній йшлося про роботу виконавчого комітету Бакинської міської ради депутатів трудящихся, який багато років підряд очолював Лемберанський.

Він був закоханий у своє місто. І де б не доводилось йому бувати, у нас чи в Союзі, він пильним оком оглядав все навколо: чи можна чогось перейняти для рідного Баку? Десь зацікавило його незвичайне влаштування автобусної зупинки, там він зняв на плівку незвичайні світильники, в іншому місті – вивчає, як замість громіздких стадіонів розкидати по місту, серед житлових будинків тенісні корти, спортивні майданчики, щоб спорт став для бакинців не лише видовищем, а й повсякденним відпочинком, захопленням мільйонів.

Коли читаєш цю книжку, написану пером без сумлінно талановитого журналіста, мимоволі робиш паралелі і зіставлення з нашим Очаковом. Звичайно, він менший за Баку. Та хіба менша в нього історична і революційна слава? Хіба менше люблять його очаківці?

Останні роки стали для нашого міста роками великої перспективи. Очаків виріс, похорошів. З’явилися в ньому куточки, які вже зараз ми можемо сміливо назвати вдалими за їх архітектурні вирішення. Проте, на жаль, в нашому місті є багато такого, що викликає подив й розчарування.

Взяти хоча б розповсюдження «моди» на перегороджування вулиць. В архітектурі вона, здається відома під терміном «перекреслена перспектива». Незважаючи на те, що наше місто славиться своїми прямими, рівними, як струна, вулицями, останнім часом ця чудова традиція гра добудування стала чомусь порушуватись. Лише за нетривалий строк втратила перспективу вулиця Луначарського. Важко зрозуміти градобудівників – чи то економії коштів, чи то «затишку». Та думається, не добилися ні того, ні іншого, а зовнішній вигляд міста попсували.

Або візьмемо такий показник благоустрою, як озелення. Як, наприклад, ця справа вирішується на нових мікрорайонах. Район автовокзалу і Чижиківки збільшився в кілька разів. Але для парку там не залишилось місця. А район аеропорту? Будинки, будинки тягнуться тут далеко в степ. І від останніх будинків цього району до тваринницьких ферм радгоспу «Чорноморський» вже значно ближче, ніж до центра міста. Проте й тут ви не побачите ані парку, ані скверу. Хтось може зауважити, що є парк поруч з кладовищем. Але це все ж таки «поруч з кладовищем». Та й парком його не назвеш. Так собі – неуходжені, неосвітлені «хащі».

Нових скверів і парків ви зараз в місті не розшукаєте, зате територія старих з кожним роком зменшується. Не знаходиться в Очакові містечка для хорошого дитячого ігрового майданчика, на який з нетерпінням чекають юні мешканці міста і його маленькі гості.

Тепер парк імені В.І.Леніна. Власне, його нині й парком назвати важко, оскільки весь він вже забудований. А ветлікарня, куди й можна було б в свій час «посадити» торгівельний комплекс, продовжує «процвітати» в центрі курортного міста. Й ведуть до неї по центральних вулицях собачок, корівок та конячок…

Кожному очаківцю хочеться, щоб був у нас свій «парк біля моря». Адже трудівники нашого міста бажали б побільше уваги й до своїх потреб, а не тільки до «курортної зони». Вони непогано працюють і теж з охотою відпочили б серед зелені біля моря.

Проте, можливо, все красиве й зручне потребує великих коштів? А мені здається, що будь-яка річ, зроблена зі смаком і тактом, із знанням властивостей матеріалу й особливостей оточення, обійдеться, в кінцевому рахунку, не дорожче, а дешевше. В цьому я цілком солідарна з автором згаданої книги «Побачення з юністю» Е.Крюгером. Думається, рядки з цієї книги дуже вагомі:

«Ми будуємо багато. Але в той же час ми прагнемо до того, щоб у великому і малому, в кожній дрібниці місто було зверненим до людей. Щоб все в ньому сприяло спілкуванню, дружбі, щоб кожний міг сказати: це моє місто, це наше місто. І ми не боїмось цього слова-затишок-у застосуванні до сучасного міста. Можливо, в ідеалі вулиця повинна бути природним продовженням нашої з вами квартири, нашого будинку».

Л.Іващенко

«За зразкове місто-курорт»

Безумовно, не всі ми компетентні в питаннях будівництва і архітектури, але всі ми любимо своє місто і хочемо бачити його красивим. Тому можливо, якісь мох пропозиції стануть в пригоді при забудові нових районів.
Я екскурсовод. Показую наше місто гостям. І як буває прикро, коли не можеш заперечувати їх вірним зауваженням. Візьмемо хоча б наш порт. Зустрічаючи гостей, ми так багато говоримо про славне минуле і сьогодення Очакова, що підіймаючись з ними з порту до центра, мимоволі починаєш червоніти за наш благоустрій. Адже в обох напрямках вулиці снують машини, тротуарів немає і не знаєш, куди діти екскурсантів. І це при всьому тому, що наш Очаків – гостинне місто.

Після розритої брудної Курортної з радістю виводиш людей на проспект 50 років Жовтня. І яким він виглядає широким, прямим, зеленим, наш головний проспект.

У багатьох наших гостей, які їдуть до Очакова, складається заочне враження, що він – місто-парк. А ми навіть наш центральний парк біля пам’ятника Іллічу не можемо з повним правом і парком назвати, настільки він малий, і для парка занадто скромний. І як не прикро, в майбутньому він має стати ще меншим, якщо за його рахунок будуть проводитись реконструктивні роботи. Тим часом, мабуть, немає очаківця, який з радістю не вніс би свою трудову лепту, щоб перетворити наше місто в суцільний зелений масив. Адже кожне місто нашої країни нині як про величезне досягнення говорить про зелені насадження. Це - і чисте повітря, і здоров’я.
Звичайно Очаків – міст-курорт, але Очаків – це і місто-трудівник. Та немає в ньому для трудівників хоча б маленького скверу біля моря. А хотілося б! І щоб в цьому сквері були і човнова станція, і атракціони, і «доріжки здоров’я» - як в багатьох містах нашої країни.

Очаків біля моря! Та чомусь немає в ньому водних станцій з доріжками для плавання, з вишками для стрибків у воду. А скільки хлопчиків і дівчаток могли б займатися цим видом спорту!

Очаківці люблять своє місто, пишаються його минулим і хочуть бачити прекрасним у майбутньому. Перспективи розвитку нашого міста великі, то хай він буде благоустроєним, сучасним містом.

І.Ісакова

Газета «Очаківський тиждень» №76 февраль 2018 г.