Кінбурнська коса «задихається» від людей




Днями Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» святкував своє 25-річчя.  А разом з ним і всі причетні до цієї ювілейної дати, ті, хто прагне до збереження природи та вбачає в цьому своє покликання.

«15 жовтня 1992 року Миколаївська обласна рада прийняла доленосне рішення для збереження природи Кінбурну, створила Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», - написав  у себе на сторінці в соціальній мережі Facebook директор парку Зеновій Петрович. – Це був перший реально створений РЛП в Україні і перший об’єкт природно-заповідного фонду із штатом на Миколаївщині… Впродовж 25 років парк виконує місію збереження природи Кінбурну».

Саме з ним ми поспілкувалися на актуальні для парку теми та дізналися про найболючіші для природоохоронців проблеми сьогодення.

Для інформації: парк охоплює достатньо велику природоохоронну територію площею 3,2 тисячі гектар з ключовими особливо цінними природними комплексами та є найбільшим з 4-х парків Миколаївщини.

Про бажання ліквідувати парк «Кінбурнська коса», щоб роздати землі: «Ми завжди працювали в режимі протистояння»

По-перше, було б цікаво дізнатися, що з себе уявляє Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», які його функції та на якій території розташований?

– Сьогодні на Кінбурнській косі працюють три об’єкти природно-заповідного фонду. На жаль, тільки три, бо по екологічному законодавству може бути і набагато більше. І законодавством навіть не заборонено, що один об’єкт якимось чином може перекриватись іншим об’єктом. На косі, власне, така ситуація, що всі ці три об’єкти мають різні території: вони не перекриваються, не накладаються, не дублюють свої функції. Я говоритиму в основному тільки про регіональний ландшафтний парк.

При створенні до Національного парку «Білобережжя Святослава» не ввійшло 3 тисячі 200 гектар площі регіонального парку. Це достатньо велика площа, на якій залишились особливо цінні природні комплекси, наприклад, дві треті орхідейного поля.

Чому не ввійшли ці території? Тому що був опір землевласників/землекористувачів. А згідно з законом «Про природно-заповідний фонд», якщо землекористувач чи землевласник не дає згоди, то ці території не можуть бути включені до заповідного об’єкту. Хоча раніше, ще у 1992-му році, рішенням обласної ради вони були включені до регіонального парку, бо не було цих чисельних землевласників/землекористувачів. Тому на сьогодні така ситуація. 3,2 тисячі гектар не увійшли в національний парк і, навряд чи, увійдуть. Шансів немає.

Хто саме чинив і, я так розумію, продовжує чинити опір? Про кого ми конкретно говоримо?

– Я був одним з ініціаторів виникнення національного парку, який ми створювали протягом майже 30 років. І з самого початку ми мали задумку, щоб увійшла цілісно вся Кінбурнська коса, яка була в регіональному парку. Але, на жаль, був великий опір. Зокрема, зі сторони владних структур, земельних служб, лісівників, голови Покровської сільради Григорія Агафонова. І був опір тих громадян, які розпаювали та приватизували частину земель рибколгоспу «Таврія», він же – «Свідомість». Це й не дивно, хто ж дасть згоду на те, щоб приватизовані паї включили до національного парку?...

З якою метою чинився опір? Для того, щоб у подальшому цю землю також роздати?

– Ті, хто не давав згоди, мали таке уявлення: якщо буде створений національний парк, то регіональний буде автоматично ліквідований. І ці землі, які залишилися не включені в національний парк, планувались під чергове розбазарювання.

Тобто, вони думали, що регіональний парк буде ліквідований, але ви продовжуєте існувати?

– Так. І з самого початку був великий тиск зі сторони зацікавлених осіб, навіть деякою мірою зі сторони облдержадміністрації. Від ОДА до Мінприроди йшли листи з пропозиціями ліквідувати парк. Тоді ми показали, що цілий ряд особливо цінних природних комплексів залишились у нас – як то Покровська коса, Василівські плавні, орхідейне поле, Ковалівська та Морозівська саги, Кінбурнська стрілка та інші. Й виявилось, що ліквідувати об’єкт природно-заповідного фонду так само важко, як і створити. Оскільки необхідно пройти таку саму процедуру: треба наукове обґрунтування, що територія втратила будь-яку цінність, що там немає червонокнижних видів, що це рядові землі, на яких можна бездумно господарювати. Такого наукового висновку поки що ніхто дати не може. Жоден академічний інститут на це не пішов, не побачив, що територія втратила цінність.

Разом з тим, враховуючи, що раніше у нас була територія більше 17 тисяч гектар, а стало 3,2 тисячі, штат і фінансування нам скоротили. Й станом на сьогодні у нас працює всього 7 посадових осіб: директор, бухгалтер, науково-освітній працівник, науковий працівник і всього три працівники служби охорони. Ми маємо штат майже у 12 разів менший, ніж у національного парку, і фінансування теж в десять раз менше.

Наразі цей опір залишається? Чи ведеться діяльність в напрямку ліквідації парку?

– Так, ініціатором в останні роки є Покровська сільрада. В процесі створення регіонального ландшафтного парку населені пункти хуторського типу не були оформлені, і влада на той час дала згоду на включення цих територій в склад парку. З часом виникли земельні інтереси, тому вони намагаються вивести ці території з парку. Адже, при роздачі рядових територій не треба додаткових погоджень, висновків, які потрібні на землях природоохоронного об’єкту. Там інший порядок, значно простіший.

Й можна сказати, що ви продовжуєте працювати в режимі протистояння.

– Ми завжди працювали в режимі протистояння з порушниками правил охорони парку. Завжди когось присікаємо, бо є нездорові інтереси у частини суспільства, яка хоче безконтрольно користуватись природними ресурсами: ловити рибу, полювати, вирубувати дерева, кататись по кучугурах та творити ряд інших порушень. А є частина людей, які нас підтримують, які дивляться на все тверезо і оцінюють, що воно таке. У будь-якому разі стратегічно цей символічний статус регіонального парку зупинив багато нездорових процесів. Я думаю, якби не було нас, то Кінбурн не був би таким, яким ми бачимо його сьогодні, морський берег був би вже давно забудований, а земля значно більше пошматована. З часом наша діяльність буде належно оцінена людьми.

Про навантаження на косу, проблеми вивозу сміття і забудови: «Приваблювати людей навіть небезпечно»

Взагалі для чого створюють заповідний об’єкт? По-перше, для того, щоб зберігати природу. Друге завдання – проведення науково-дослідних робіт. Третє – еколого-освітня діяльність. І тільки на четвертому місці – рекреаційна діяльність. Пріоритетність цих завдань визначена законом. В наш час пріоритет віддано рекреації, туризму, зароблянню грошей. Болісно дивитись, як в кінці Кінбурнської стрілки, де раніше було колоніальне гніздування птахів, та їх зупинка при перельоті через Чорне море, туристи розігнали все живе, заходячи на кінець коси з метою там сфотографуватись. Зараз там зона обслуговування національного парку.

Розгромлено одне із того, що ми намагались охороняти та зберігати. Визначені заповідні ядра роками не охороняються. Є ряд інших неприйнятних речей. На жаль, я не бачу пріоритету збереження природи. Для чого тоді було створювати ці заповідні об’єкти…

Створювали одні, а інші всерйоз націлились на освоєння територій. Тим паче, враховуючи те, про що ви говорите: недофінансування, зменшення штату. Може, думають, що в таких умовах ви самі порозбігаєтесь.

– Думаю, що на фоні нинішнього безгрошів’я, поки що гріх жалітися. Якийсь мінімум, на утримання установи ми отримуємо. Хоча дійсно для розвитку особливих коштів немає.

І якщо раніше ми прославляли та рекламували цю територію, морський пляж, унікальний рослинний та тваринний світ, то сьогодні приваблювати людей навіть небезпечно. Їх стільки поїхало, що коса починає «задихатись» від напливу. Інфраструктура для того, щоб справлятись з цією кількістю людей, відсутня.

Немає жодного сміттєзвалища. Сміття немає куди дівати. На сьогодні ми змушені вивозити в іншу область на підставі договорів. Сільська рада не бажає займатись цією проблемою роками, десятиріччями, хоча це одна із функцій влади, організувати прибирання та утилізацію сміття

І маємо констатувати, що разом з напливом людей цей об’єм в останні роки збільшився в рази.

– Так. Приїхала велика частина тих, хто раніше їздив до Криму. Особливо на дорогих машинах, на яких вони бояться туди їхати – багато хто повернув на Кінбурн. Наплив всюдихідного транспорту дуже великий.
Проблема відходів взагалі не вирішена ніде по Україні. В Миколаєві вона не менш гостра. Але якщо взяти таку рекреаційну територію поряд, наприклад, як Коблево, то там хоч є дороги і немає проблеми вивезти відходи автотранспортом. Сюди ж не кожний транспорт доїде, лише всюдихідний. Плюс відстань до санкціонованого звалища в Голій Пристані – 70 кілометрів. Вивезти один автомобіль сміття коштує біля 3 тисяч гривен. А за літо їх десяток треба вивезти. Й виходить, що значна доля наших доходів від рекреації йде на вивіз сміття.

Друга не менш гостра проблема коси, також пов’язана з напливом відпочиваючих, це забудова. З’являються нелегальні готелі, кафе й таке інше.

– Так, але потрібно відмітити, що частина відпочиваючих зупиняється у місцевих жителів. В сільській хаті може розміститись декілька людей. Ці люди перебувають на подвір’ї, спостерігають, як там кури живуть, корови чи кози. По суті, це об’єкт зеленого туризму. Такий об’єкт згідно з нашим законодавством не оподатковується, оскільки немає особливих доходів. І людям подобається, і місцевим є якийсь дохід.

Інша справа, коли приїжджають бізнесмени, не місцеві, які отримали чи викупили земельну ділянку, побудували бази відпочинку на 100-200 місць, і на цьому заробляють не малі кошти. А по факту, окрім єдиного податку в 700 гривень на місяць вони нічого не платять.

Тому що не оформлюються належним чином, приховують доходи.

– Це типовий факт тіньового бізнесу. Впевнений, що влада все це бачить, але закриває на це очі з якихось причин. Це їхні повноваження. Ми, як природно-заповідна установа, втручатись у сферу оподаткування не уповноважені.

Але вам доводиться прибирати сміття за цими людьми.

– В пляжній зоні в межах нашої території і за цими людьми також. Дійсно ці бази відпочинку комплексно з відходами питання не вирішують. Особливо варто звернути увагу на проблему забруднення ґрунтових вод.

Про забруднення ґрунтових вод: «Місцеве населення страждає»

Тверді побутові відходи, які частіше всього попадають на очі, наприклад, пляшки, банки, поліетиленові пакети, ще можна зібрати і вивезти. Однаковий з ними 4-й клас небезпеки мають стоки з столових, душових кабін, від прання, з купальних басейнів, туалетів. Їх ніхто не збирає й не вивозить, вони всі течуть в пісок і їх об’єм в сотні раз більший, ніж об’єм твердих побутових відходів. Лише уявіть собі, скільки таких відходів дає база відпочинку на 200 місць. Ситуація погіршується високим рівнем поверхових вод на Кінбурнській косі, що не дозволяє відходити стічним водам в глибину.

Декілька баз відпочинку мають очисні споруди типу «Біотал». Одиниці. Але хто контролює роботу «Біотала», який споживає багато електроенергії, коли на сьогодні вона дорога? А контролюючої служби немає. Раніше це мала робити санстанція, яка зараз знаходиться у стадії ліквідації та реформування. А жодний бізнесмен собі у збиток працювати не буде.

Сьогодні місцеве населення, яке живе у сільських хатинках, прилягаючих до цих баз відпочинку, страждає – у всіх пропала придатна для пиття вода. Тому що набираєш воду, а вона піниться, вона пахне сечею. І адекватної реакції зі сторони структур, які повинні на це реагувати, роками немає. А це катастрофа, це повне зараження ґрунтових вод в населених пунктах там, де ці бази відпочинку розміщені. Уявіть собі, люди змушені пити воду, яка забруднена пральними порошками, миючими засобами, каналізаційними стоками.

Взагалі, як я розумію, коли будується стічна яма, потрібно притримуватися певних норм, щоб нічого не протікало. Хтось же повинен все це контролювати.

– Авжеж. На Кінбурні згідно з законом не може бути стічної ями більшої, ніж 1 куб.м. за об’ємом. Вона має бути герметизованою. Заповнився куб – викачати і вивезти на очисні споруди.

А хтось колись робив таке? Ви чули, щоб це робили взагалі?

– Колись ми були свідками, як це робили на базі відпочинку Миколаївського заводу «Зоря»-«Ракета-2», У них був спеціальний автомобіль, яким вивозили фекальні стоки до Миколаєва. Хоча нами фіксувався факт злиття стоків в сосновому лісі. Зараз на цій базі поставили «Біотал». А як працює цей «Біотал»? Я не берусь оцінювати його ефективність, для цього треба робити лабораторні заміри. Я знаю, що на «Ракеті-2» вони були змушені пробити 120-метрову свердловину для того, щоб була нормальна вода.

Слухаю вас і думаю, як це на косі досі не відбулось масового отруєння чи спалаху якоїсь хвороби.

От уявіть, одна заразна людина приїде, а люди ж їдуть з усіх сторін, можуть привезти що завгодно, які хочеш болячки: і екзотичні, африканські чи американські. Я знаю достовірно, один факт масового ботулізму був.

Бесіду вела Катерина Вовченко,
спеціально для «Преступности.НЕТ»