Очаков Черноморская коса. База отдыха Дельфин

Капітан очаківського флоту. С.Ф.Корчак




17 жовтня відзначив свій 88-й день народження капітан флоту рибоколгоспу «Чорноморець» з 1969 по 1997 р.р. Сергій Федорович Корчак.

Він шанобливо зберігає свою морську форму і при нагоді надіває її. Хто в очаківських рибальських сім’ях не знає чи не знав цю непересічну людину? Усе його трудове життя з юності й до виходу на заслужений відпочинок пов’язане з рибопромисловим і риботранспортним флотом Очаківщини. Як говорить сам Сергій Федорович, від діда-прадіда у родині Корчаків усі моряки рибного флоту, інших спеціальностей не мали.


Два друга - два капітана С.Ф.Корчак та І.А.Глушко

 
Два друга - два капітана С.Ф.Корчак та І.А.Глушко
 

Як усі слобідські хлопчаки Сергій весь час поза школою проводив на березі, біля Очаківської МРС (моторно-рибальської станції). І коли на літніх канікулах приїздив в Одесу до бабусі Моті, вона на весь одеський дворик, що на Преоб-раженській вулиці, сповіщала: «Нет, вы посмотрите на этого ребенка! Он же весь пахнет рыбой и смолой!» і відразу посилала дідуся Пилипа з онуком до магазину: «Филя! Пойди и купи мальчику новую рубашечку, штанишки, красивый пояс с золотистой пряжечкой и джонку».

Бабуся говорила правду. Не фіалками ж міг пахнути очаківський хлопчик, який увесь свій вільний час проводив біля рибальських шаланд, баркасів, сіток, допомагаючи старшим.

З Одеси до Очакова Сергійко повертався не тільки в новому одязі, а й з новим ім’ям, з легкої руки бабусі, яка робила хлопцям найкращі в Одесі рогатки: «В Одессе рождаются Жоры, Левы и Кости. Будешь Жора!» (А він таки народився в Одесі). До цього другого імені звикли не лише одеські друзі Сергія з Преображенської вулиці, а й очаківські, зі Слободки.

Одеські корені Сергія Федоровича Корчака проросли в його характері вражаючим тонким почуттям гумору, жвавістю допитливого розуму, прагненням до знань і всього нового, оптимізмом, життєлюбством, відкритістю. А життя виховало працелюбність, вміння приймати неординарні рішення у найскладніших ситуаціях, і щоб у всьому був, як мовиться, морський порядок.

«Усе моє життя, як і життя батька Федора Омеляновича, дядька Миколи Омеляновича, братів Анатолія, Андрія та Миколи й робота, пов’язані з рідним «Чорноморцем», - розповідає Сергій Федорович. – У 15 років почав працю-вати матросом-ловцем вітрильно-гребного флоту. Далі вчився у Одеському морехідному училищі на судноводійському факультеті. А у 1949 році призваний на службу у Військово-морський флот. Чотири роки служби на Північному та Балтійському флотах на бойових ескадрених міноносцях і загартували, і дали досвід, який потім згодився у капітанській роботі на Чорному морі».

З березня 1953 року почалися капітанські штормові роки у рідному рибоколгоспі. Спочатку помічником капітана СЧС-4, СЧС-35, капітаном СЧС-32. У 1969 році, коли 3 рибоколгоспи «Червона Україна» (с. Бейкуш), імені Володимира Ілліча (с. Іванівка) та «Чорноморець» (м. Очаків) об’єдналися в один «Чорноморець», С.Ф. Корчака призначили капітаном флоту. Сергій Федорович дуже добре все пам’ятає.

«Флот, піднаглядний Регістру типу СЧС-150, складав 21 одиницю. Маломірних суден, які не підлягали технічному нагляду Регістра, тобто мотофелюг, мотобаркасів – 15 одиниць. Ось і почалася путівка в життя, - говорить він. – Рибоколгосп «Чорноморець» матеріальної бази не мав. Судна приходили з вилову риби і ставали на відкритому рейді. Зв’язок особистого складу суден з берегом здійснювався баркасами. Це перша складність, з якою довелося зіткнутися. Друга, ще гірша – 40 % командного складу звільнилися. Що робити? Голова рибоколгоспу Микола Ілліч Козлов, фронтовик, чудова людина, скликає загальні збори рибалок. Тривали вони упродовж трьох днів. Обрали правління. Я та головний інженер Ж.В. Балановський до його складу не увійшли, оскільки ми не були членами колгоспу, а вважалися за посадами службовцями.


Так все починалося: будівництво Бейкуської бухти

На перших же зборах я запропонував у Березанському лимані обладнати своєрідну бухту – місце для стоянки суден та суднопідйом. Моряки та рибалки підтримали цю ідею. На правління я подав розрахунки і креслення цього будівництва. Місце дійсно дуже зручне. Березанський лиман вдається у материк на 14 миль у північному напрямку. Гирло його знаходиться на 3,5 милі східніше мису Аджіаск. На невеликій відстані від гирла на схід – невеликий мілководний Бейкуський лиман. А на 6,6 милі на північ від гирла на північний схід гирло Березанського лиману звужене Березанською косою, що тягнеться від західного берега, та довгою низинною Табірною косою, що відходить від східного берега гирла.

Так ось, між краями цих кіс є прохід завширшки близько 2 кабельтових (364 м). Його перегороджує мілина. Глибини на мілині непостійні. Для входу у лиман через мілину проритий канал. Плавання по Березанському лиману здійснюється по фарватеру, обладнаному створами, буями і віхами. Правління схвалило і затвердило цей план.

З 6 серпня 1969 року почалася намивка піску і будівництво одночасно і бухти, і суднопідйому, причалу для стоянки та ремонту суден. Головне було врятувати судна, які залишились без команд. Адже вони стояли на рейді. Тож на зимовий період їх треба було завести в бухту, не дати потонути СЧС-6, СЧС-35, СЧС-24, СЧС-83, СЧС-92, СЧС-130, СЧС-131, СЧС-93, СЧС »Алтай».

Усі роботи виконувались власними силами. Спочатку гвинтами вибили дно, а далі – земснарядом (колгосп купив в Одесі). Працювали з 6-ї ранку до ночі, не знаючи вихідних: головний інженер Ж.В. Балановський, начальник суднопідйому І.А. Козловський, теслярська бригада Д. Кореця, ремонтна майстерня на чолі з Ф.І. Сенкевичем, механік флоту П.І. Яровенко, токар Ф.Ф. Сенкевич, коваль І.М. Корчак та інші.

Окрім цієї роботи, капітану флоту треба було підготувати діючі судна до промислу хамси – осінньо-зимової Керченсько-Потійської путини.

І ось 20 жовтня всі, вищеназвані сейнери, були врятовані – їх поставили на відстій у рідній бухті.

А сейнери, які повернулися з ловлі риби, успішно виконали плани 4-го кварталу 1969 року та 1-го кварталу 1970 року. Зайшли в Березанський лиман у тепер рідну бухту. Якірна стоянка залишилася в минулому.

Далі усіма силами ми старалися якомога швидше ввести до ладу суднопідйом, щоб продокувати до наступної Керченської путини судна, тоді вже «Чорноморцем» керував В.І. Васильченко. І ось 2 червня 1970 року було підняте і поставлене на стапелі перше судно – СЧС-150.

Радощам не було меж. Які ж ми були щасливі! Решта суден у доці теж була очищена від водоростей та ракуші і пред’явлена на клас Регістру. На видобуток риби всі судна були готові».

Розповідаючи про цей яскравий період своєї біографії і біографії «Чорноморця», Сергій Федорович ніби заново переживає всі ті події і не може стримати сліз та хвилювання.

Згадує поіменно людей, з якими довелося працювати: капітанів-бригадирів, механіків, радистів. Особливо тепло і з повагою говорить про голову рибоколгоспу В.І. Васильченка. Під його керівництвом було легко працювати, було багато чого зроблено в рибоколгоспі: на ремонт судна більше не відправляли на судноремонтні заводи в Херсон, Вилкове та Ізмаїл, а проводили власними силами, був збудований причал для швартовки, завантаження-розвантажування. Збудовані 2 житлових будинки для рибалок, цех пластмасових виробів, ставкове господарство на Аджиголі, флот поповнився новими сейнерами «Даниил Семененко», «Рыбак Очакова», СЧС-2026, океанським судном «Братское». «Чорноморець» поповнився новими молодими кадрами капітанів, механіків, радіоспеціалістів, матросів-ловців, технологів. «Чорноморець» за керівництва В.І. Васильченка став мільйонером, зробивши великий внесок у економіку району, області, країни. А без нього – у 1987 році - рибоколгосп почав розпадатися. І про це Сергій Федорович говорить з болем.

У підпорядкуванні і в зоні відповідальності капітана флоту Корчака було 21 судно. Щороку проводив тритижневі заняття з капітанами, їх помічниками, механіками, радистами. Але не забував капітан флоту і про «тюлькин флот» - маломірні судна: фелюги, баркаси. Перший на Чорному морі організував курси судноводіїв-мотористів на плавзасоби, які непіднаглядні Регістру, з двигунами до 75 к.с. За рівнем підготовки до осінньо-зимових експедицій очаківські судна і їх команди були найкращі в Азово-Чорноморському басейні. На останньому судні йшов у експедицію і капітан флоту Корчак. Як дипломований спеціаліст С.Ф. Корчак на посадах, безпосередньо пов’язаних з морем, називав себе капітаном, за все ніс персональну відповідальність. Професійні навички, практика керівника, усе це давало можливість уникати небезпек, долати удари морської стихії, ловити рибу, свіжий вітер, а головне – вести судно найкоротшим і безпечним курсом.

За роки роботи капітаном флоту рибоколгоспу «Чорноморець» була лише одна аварія у 1973 році, коли на СЧС-50 вийшов з ладу головний двигун на переході Севастополь-Поті. Комісія Держфлотінспекції встановила причину: у реверсі редуктора прогресувала тріщина з дня виготовлення двигуна. Провини механіка не було.

Сергій Федорович Корчак у 1977 році з «Чорноморця» був переведений в Іллічівський морський рибний порт, де його призначили начальником Очаківського портонагляду. Працював до 2008 року на цій посаді аж до виходу на пенсію.

За час роботи капітаном флоту С.Ф. Корчак нагороджувався грамотами, мав подяки. Але не це для нього, як він говорить, найдорожча нагорода. «Мене прикрашало те, що мої підлеглі поважали мене і говорили: «Сергію Федоровичу, ти прописаний у нас у серці, ти – наш порт прописки». Я вдячний їм. Це була моя найвища нагорода. Я пишаюся, що працював з прекрасними моряками від матроса до капітана. Я був авторитетом для них. А вони – для мене».

Л. Колпакова
«Чорноморська зірка» №83-84 від 20.10.2017