Біорізноманіття Кінбурнської коси
22 травня – Міжнародний День Біорізноманіття
20 грудня 2000 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 22 травня Міжнародним днем біологічного різноманіття (Резолюція 55/201). Біологічне різноманіття є основою життя. Його збереження необхідне для існування людини. На жаль, інтенсивність використання компонентів біорізноманіття призводить до виснаження та вичерпання природних ресурсів: зникають та перебувають під загрозою зникнення численні види та екосистеми, постійно зростає загроза генному фонду та інше.
Центром збереження біорізноманіття на Очаківщині є Кінбурнська коса, яка має високий регіональний, національний та міжнародний природоохоронні статуси. З нагоди свята розповімо про тварин Кінбурнської коси.
БІОРІЗНОМАНІТТЯ ТВАРИН КІНБУРНСЬКОЇ КОСИ ВРАЖАЄ!
На Кінбурнській косі зустрічається понад 50 видів ссавців, з яких майже половина занесені в Червону книгу України. Більшість з них ведуть потаємний або нічний спосіб життя, тому на очі потрапляють рідко. Найлегше побачити їжака, зайця, лисицю та, як не дивно, вовка, а в акваторіях моря - дельфінів.
Звичайно ссавці виявляються за слідами своєї життєдіяльності. На піщаних степових ділянках можна побачити купки піску - характерні викиди піщаного сліпака. В цих же місцях можна знайти і нірки ємуранчика Фальцфейна, тваринки схожої на кенгуру. Ці гризуни – «червонокнижні» ендеміки Нижньодніпровських пісків.
Нещодавно на території парку оселилась видра річкова, котра зараз постійно мешкає на узбережжі лиману. Місцями живуть окремі родини борсуків. В окремі роки у межах парку з’являються навіть бобри, котрі оселилися в пониззях Дніпра, і ще нещодавно мешкали у природних сагах Кінбурна. Хижі ссавці представлені єнотовидною собакою, лисицею, вовком, куницею кам’яною, ласкою. Нещодавно у Волижиному лісі сфотографували також і лісову куницю, яка прийшла до нас вслід за білками. У цьому році з’явилась інформація про спостереження шакала, який є вже звичайним на правому березі Дніпро-Бузького лиману. Єнотовидна собака та ондатра є штучно розселеними людиною видами які успішно прижилися на теренах коси та загалом України. Білок раніше також випускали у лісах Нижнього Дніпра, але в останні роки цей гризун розселяється й природним шляхом.
Найбільш чисельними є мишоподібні гризуни, окремих з них легко виявити по кублам – миша лугова (будує кулясті гнізда на траві) та миша курганцева (будує з трави курганчики розміром до метра в ширину та понад півметра в висоту). Серед мишоподібних гризунів зрідка зустрічаються сірий хом’ячок та степова мишівка – види з сторінок Червоної книги України.
На території коси також зустрічається до 10 видів кажанів, більшість з яких є перелітними. З копитних зустрічається козуля та кабан. На косі також постійно мешкає табун здичавілих коней.
Світ пернатих парку надзвичайно багатий. Його територія слугує природним міграційним шляхом, місцем концентрації, зимівлі та гніздування близько 280 видів птахів. З них, одна третина виводить пташенят, в тому числі «червонокнижні» пернаті: нерозень, чернь червонодзьоба, чернь білоока, пухівка, орлан-білохвіст, пісочник морський, кулик-довгоніг, кулик-сорока, чоботар, лежень, крячок малий, совка та сова болотяна.
Загалом список занесених у Червону книгу України птахів нараховує щонайменше 60 видів. Значною є чисельність рожевих пеліканів, сотенні зграї яких можна спостерігати в теплий період року. Взимку територія парку є місцем скупчення орланів-білохвостів, яких тут збирається понад 100 особин, залежно від характеру зими. В акваторіях тримаються тисячні зграї гоголів та середніх крехів.
Кінбурнська коса разом з прилеглими акваторіями моря та лиману слугує «пташиним» вокзалом. Тут десятки тисяч особин різних видів пернатих зупиняються на відпочинок і годівлю під час міграцій, линьок та зимують. Переважна більшість цих птахів мешкає за межами України, в тому числі і в тундрі, наприклад, кулики-побережники, лебеді: кликун та малий.
Над морем постійно літають зграї великих бакланів. Якщо пощастить, можна побачити і «морських мандрівників» - малих буревісників, котрі супроводжують косяки риб. На морському узбережжі годуються зграї куликів та мартинів.
Часто на очі потрапляють також і пернаті хижаки: луні, канюки, яструби, соколи. Гніздовими є орлан-білохвіст, лунь очеретяний, канюк звичайний, яструб великий, підсоколик великий та боривітер звичайний. Пролітні - скопа, орел-змієїд, яструб малий, та зимуючий - лунь польовий, активно полюють на території коси.
У сосновому лісі можна почути і навіть побачити зграї золотомушок жовточубих. Ці пташки, найменші за розмірами у фауні України, галасливими зграйками обстежують гілки та стовбури дерев у пошуках шкідників.
На території Кінбурнської коси орнітологи спостерігали кілька рідкісних для України видів: фламінго, морський побережник, співоча та рудовола кропив’янки.
На Кінбурнській косі мешкає 5 видів змій, 2 види ящірок: прудка та піщана, остання представлена специфічним чорноморським підвидом. Звичайною є болотяна черепаха. Серед земноводних дуже рідкісними є звичайний та дунайський тритони.
Список представників «жаб’ячого роду» представлений наступними видами - кумка звичайна, землянка звичайна, ропуха зелена, райка звичайна; жаби: їстівна, озерна та гостроморда. Райка звичайна (квакша) – єдиний вид амфібій котрий має присоски на лапах та може лазити по деревах і стінах.
З змій частіше за інших на очі потрапляють звичайний та водяний вужі. Довжина їх тіла рідко перевищує 1 м. На відміну від звичайного, водяний вуж немає жовтих «вушок» та має різноманітне забарвлення котре варіює від пісочного до чорного та зеленого. Тому його часто вважають гадюкою та знищують. Існують також легенди, нібито вужі ссуть молоко у корів. Вужі обох видів полюбляють вологі місця, добре плавають. Водяного вужа спостерігали на відстані понад 5 км від найближчого берегу. Водяні вужі в масі зустрічаються на берегах лиманів та острові Березань. Часто вдається спостерігати їх полювання на бичків, за що їх і називають «бичколовами».
На Кінбурнський косі протягом останніх двадцяти років став звичайним каспійський полоз (народна назва – жовтобрюх). Велика змія, відомі екземпляри довжиною понад 2 м. Сама швидка та агресивна змія Європи. На відміну від інших змій, при небезпеці зазвичай не тікає, а нападає. Крупні екземпляри можуть робити стрибки на відстань до 1,5 м. Саме про цю змію розповідають найбільше оповідок, нібито вона може скручуватись колесом та котиться за людиною, чи «надувати» хвіст, яким потім, як молотом, бити «жертву». Це й не дивно, враховуючи агресивність цього виду.
Живляться жовтобрюхи мишами, крисами, ящірками, інколи зміями, рідше іншими тваринами.
На Кінбурнський косі звичайним є також полоз сарматський (інші назви – Палласів, чотирьохсмугий). Велика змія, довжиною до 1,8 м. При небезпеці може бути агресивною, але все ж намагається скоріш втекти, ніж напасти. Добре лазить по деревах та кущах. Відрізнити сарматського полоза від жовточеревого легко за наявністю чорної смуги – брови, яка проходить через очі. Живиться також мишоподібними гризунами та ящірками.
Гадюка степова мешкає лише на Кінбурнському півострові. Змія довжиною до 60 см. Добре плаває, може залазити на кущі та дерева. Прокидається зі сплячки у лютому-березні. Покинувши нори гризунів, тріщини будівель і т. п. місця, гадюки починають паруватися. Гадюка після вагітності, яка триває 90-130 діб, народжує 3-16 малят довжиною 12-18 см. Статевозрілими гадюки стають у віці 3 років, маючи довжину тіла 31-35 см. В природі гадюки живуть звичайно до 7-8 років. В сплячку впадають в жовтні – листопаді. Живиться мишоподібними гризунами, ящірками, сарановими, рідше пташенятами та жабами. Весною та осінню веде денний спосіб життя, влітку активна в сутінках та вночі.
Зрідка в районі узбережжя Дніпро-Бузького лиману трапляється мідянка. Невелика змія, довжина не перевищу 1 м. Яйцеживородний вид. У липні – на початку жовтня самка відкладає 2-17 яєць з яких відразу ж вилуплюються молоді змії.
Всі види змій, крім вужів, занесені в Червону книгу України. Загрозами для рідкісних змій є знищення місць їх перебування, пряме переслідування людиною, загибель під колесами автотранспорту (найбільш актуально для жовточеревого полоза та гадюки степової). Є у змій і природні вороги, зокрема це орел – змієїд та канюк степовий.
Змії, зокрема полоз жовточеревий та сарматський, інколи оселяються в садибах людей. Тут їх приваблює велика кількість мишей та пацюків, яких вони знищують майже вщент. В пошуках поживи та прохолоди, по норам гризунів чи іншим чином, інколи потрапляють в людське житло вужі, полози та гадюки степові.
Іхтіофауна акваторії Ягорлицької затоки, Чорного моря та Дніпро-Бузького прилеглих до Кінбурнської коси представлена понад 70 видами риб. Серед них є прісноводні та солоноводні види. Деякі види риб частину свого життя проводять в озерах з’єднаних з Ягорлицькою затокою (кефалі) та в озерах з’єднаних з Дніпро-Бузьким лиманом (сазан, карась, колюшка та інші). Саме завдяки цьому перші мають назву кефальних а другі - нерестових озер.
Десять видів риб занесено до Червоної книги України: осетрові, морський коник чорноморський, лосось чорноморський, морський судак та інші.
Нещодавно в акваторіях лиману з’явився небажаний вид – оселенець: сонячний окунь. В той же час оселенці – товстолоб та пеленгас – є об’єктами промислу. За багато років спостережень в акваторіях Кінбурнської коси знайдено такі рідкісні «екзотичні» види іхтіофауни як звездочет, ошибень, спікара, піщанка, пуголовка зіркова, морський півень, мала морська миша та інші.
Найбільш масовими видами є бички, кефалі та звичайний карась.
В морських акваторія мешкають скати – пласкі акули, давні хрящові риби, все життя яких пов’язане з морським дном. Також зрідка зустрічається акула – чорноморський катран. Майже зниклими є осетрові: білуга чорноморська, осетер чорноморсько-азовський та севрюга.
Чорне море в стародавні часи славилось великою кількістю різноманітних видів риб, а рибальство процвітало в грецьких поселеннях, що знаходились по його берегам.
Кінбурнська коса здавна була місцем професійного рибальства. Підтвердженням цього є спогади київського зоолога Карла Кесслера, котрий відвідав м. Очаків в 1858 р. з метою дослідження рибальства. Зокрема скумбрія, яка 150 років назад була масовим промисловим видом, зараз зустрічається в уловах поодиноко та не кожного року!
Цей приклад нагадує нам, що безконтрольне, хижацьке відношення до природного ресурсу, який на перший погляд є безмежним, будь то креветка, тарань, лящ, осетри та інші, призводить до його повного знищення, в результаті чого страждають насамперед наступні покоління.
Найчисленніша та найзагадковіша група тварин Кінбурна - безхребетні. Чисельність видів перевищує 4 тисячі! Серед них біля 50 видів комах, які занесено до Червоної книги України. Серед охоронюваних видів першочергової уваги заслуговують унікальні представники піщаних степів: богомол - емпуза піщана, гноєїд рогатий, скарабей священний, велетенський мурашиний лев, ктир велетенський. На території Кінбурнської коси зустрічається також багато видів рідкісних джмелів, бджола-тесляр, сколія-гігант та інші види з сторінок Червоної книги України. Особливої уваги заслуговує мурашка – тапінома кінбурнська, яка мешкає лише на Нижньодніпровських пісках. Є тут і терміти.
Уваги заслуговують і рідкісні види, що заселили штучні насадження кущів та дерев, зокрема - сатурнія грушева та сатурнія мала.
Найчастіше на очі потрапляють метелики. Їх тут мешкає біля двох сотень видів. Серед них – два найбільших за розмірами у Європі: сатурнія велика та бражник мертва голова. Обидва види занесено до Червоної книги України.
Як ми бачимо, тваринний світ Кінбурнської коси є різноманітним та унікальним і потребує захисту.
К.О. Редінов
зоолог РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава»